На допомогу батькам

Ви вiддаєте в мої руки сердечка своїх дiтей. Разом з цим ви покладаєте на мене свої надiї, сподiвання. І всi неодмінно хочете, щоб дитина з перших днiв шкiльного життя стала розумною, вміючою писати, читати, рахувати. Але варто пам’ятати, що не кожна дитина може одразу успiшно навчатися, та й це не та основна цiкавiсть, заради якої живе людина.

Дитина — Божа iскорка, яка прийшовши в цей свiт, несе свою велику місiю, має свiй шлях, свої думки. Тому перед нами стоїть особливе завдання – розвиток і збагачення духовного світу кожної дитини. Це можливо через виховання серця дитини: любов до людей, повага, толерантнiстъ, прояв співчуття і вміння радіти за інших.

Вiрте в безмежнiсть вашої дитини i допоможiть їй повiрити в свої сили. Це допоможе дитині долати труднощi!

Шлях розвитку кожної дитини індивідуальний.

Хтось починає ранiше за інших ходити, але потiм довго не говорить; хтось, навпаки, не вмiє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкiльного вiку дiти мають різний багаж досвiду, знань, умiнь, навичок, звичок. Безсумнiвно, що згодом кожна з них навчиться читати й рахувати, стане грамотною, але до моменту вступу до школи важливо, щоб дитина мала здатність до навчання. Саме вiд готовностi залежить адаптацiя малюка до шкiльного життя, оволодiння ним навчальною дiяльнiстю, врештi-решт, формування особистості.

Часто ви вважаєте основними показниками готовностi до школи знайомство дитини з лiтерами, уміння читати, рахувати, знання вiршiв та пiсень. Однак не тiльки це впливає на успiшнiсть навчання.

Важливим етапом підготовки дитини до школи є розвиток дрiбної моторики кистi руки. Дiти, в яких рука не готова до письма, швидко втомлюються, втрачають бажання писати, вчитися.

Велике значення в пiдготовцi дитини до навчання вiдiграє її здоров’я. Робiть все вiд вас можливе, щоб дитина була здоровою, ситою, загартованою.

Школа i сiм’я. Це один довгий ланцюжок, який здатен побороти всi труднощi. Без вашої допомоги я не в силi буду донести до сердець і розуму все те, що ви хочете бачити у своїх дiтях. Давайте будемо толерантними, взаємоввiчливими, доброзичливими, терплячими, небайдужими до своїх дiтей.

Промине чотири роки, й тодi можна буде з гордістю сказати про результат нашої з вами спiвпрацi, про всi перемоги, здобутки, знання й уміння, яких набули нашi дiти.

Не забувайте:

Школа - Майстерня Людяностi;

Школа - Майстерня Гуманностi;

Школа - Спiвтовариство вчителя та учня

Школа - Храм

Перший раз – у перший клас

Як підготувати дитину до школи

   В наш час школа покликана забезпечити загальний розвиток дитини; формувати у молодших школярів уміння впевнено читати, писати і рахувати, користуватися книжкою та іншими джерелами інформації; формувати загальні уявлення про навколишній світ, сприяти засвоєнню норм загальнолюдської моралі та особистісного спілкування, основ гігієни, виробленню трудових навичок. Тому важливим завданням в період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися; формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу.

   Письменник Симон Соловейчик в одній з книг навів правила дитячої етики спілкування. Ознайомившись з ними, дорослі можуть підготувати дітей до самостійного життя серед ровесників у школі.

Заповіді першокласника

1.Не забирай чужого, але і не все своє віддавай.

2.Попросили – дай, намагаються забрати – захищайся.

3.Не бийся без образи і не ображайся без причин.

4.Кличуть гратися – йди, не кличуть – спитай дозволу, це не соромно. Грай чесно.

5.Не дражни, не канюч, не випрошуй нічого.

6.Через небажану оцінку не плач. З учителем не сперечайся і на нього не ображайся. Вчи уроки.

7.Не зводь наклепи на товариша.

8.Не будь брудним, діти таких не люблять, але й не будь чепуруном, їхнього товариства також уникають.

9.Частіше говори: будемо дружити, будемо гратися, ходімо разом додому.

10.Не хизуйся! Ти не кращий за всіх, ти не гірший за всіх.  Іди до школи, і нехай вона тобі буде на радість. Дорогу переходь уважно, не поспішай.

Шановні батьки! Вступ до школи – велика подія у житті дитини, початок нового періоду її розвитку.

До цих серйозних змін необхідно вчасно підготуватися.

Велика роль у цій підготовці належить дитячому садку. Але часто діти йдуть до школи не з дитячого садка, їх готує до цього сім’я.

Вона повинна привчити малюка до самообслуговування, до побутової та суспільно корисної праці, до дотримання чіткого розпорядку дня і дисципліни. В сім’ї дитина знайомиться з правилами поведінки, які перетворюються на моральні почуття і звички.

Батьки повинні прагнути виховати в дітей уміння працювати, спостерігати, зацікавлювати до книжок, радіо, кіно, розширювати їхній світогляд, готувати дітей до майбутнього навчання в школі.

Дитині, яку не привчили до елементарної праці та дисципліни, яка не володіє достатнім рівнем знань, у школі буває важко. Увага її розсіяна, вчинки непередбачувані. Вона не може спокійно сидіти на уроках в школі, вдома засадити її за виконання домашніх завдань дуже складно. Мине багато чсау, ніж такий учень долучиться до шкільного життя, стане організованим і дисциплінованим.

Ті батьки, які привчають дитину до думки про майбутній  вступ до школи, прищеплюють повагу до майбутніх обов’язків. Тоді  малюк чекає перших шкільних днів із затамованим хвилюванням.

Неабияке значення має весь процес підготовки до школи майбутнього школяра. Бажано заздалегідь придбати  йому навчальне приладдя, ранець, одяг. Це організовує дитину, підкреслює необхідність серйозно готуватися до майбутніх занять.

У родині напередодні навчального року має панувати урочисто піднесений настрій. Він передається дитині.

Щоб шестирічній дитині успішно навчатись і виконувати свої обов’язки в період вступу в школу, вона повинна досягти певного рівня фізичного і психологічного розвитку – так званої шкільної зрілості.

Дитина, що прийшла в школу, потрапляє в незвичне для неї середовище. Змінюється весь розпорядок її життя.

Щоденні заняття вимагають напруженої розумової праці, активізації уваги, зосередженої праці на уроках і, крім того, відносно нерухомого положення тіла, дотримання правильної робочої пози. Відомо, що для шестирічної дитини, це становить найбільшу трудність.

Більшість шестирічок за рівнем свого інтелектуального розвитку можуть навчатися в школі, одначе, на цей період дитині дуже важко переносити соціально-особисте навантаження, до якого зобов’язує шкільне навчання.

Психологи зазначають, що в шестирічному віці ще не сформувалась особистість, здатна підкорятися шкільному режиму, засвоювати шкільні норми поведінки. Тому багато шестиліток в перші тижні навчання скаржаться на втому, головний біль, вони знервовані, плаксиві, погано їдять, сплять.

Можуть виникнути труднощі психологічного стану, такі як, наприклад, почуття страху і як наслідок, негативне відношення до навчання.

Якщо ваш першокласник, проходивши два тижні, місяць до школи, раптом її розлюбив, насамперед, треба з’ясувати, чому так сталося. Чого ваша дитина «боїться йти до школи»? Слід з’ясувати, в чому причина?

А таких причин може бути багато: на дорозі, на шкільному  подвір’ї до малюків чіпляються хлопці з інших класів, хтось з дорослих образливо говорив про малюка, можливо, дитину не навчили користуватись туалетом.

Якщо ж ваш першокласник просто занедбав навчання і боїться через це ходити в школу, треба якийсь час попрацювати з дитиною, але ніколи не записуйте свого першачка в «невдахи», якщо навчання йому дається важко.

Головне – зберегти у дитини інтерес до пізнання, самоповагу і здатність себе захищати.

Строки адаптації до школи у всіх дітей різні. Звичайно, для цього потрібно, як мінімум, півроку. Але нерідко буває, що процес звикання тягнеться протягом всього першого року навчання. У таких дітей, як правило, на кінець навчального року погіршується стан здоров’я. Частіше всього це проявляється в порушеннях нервової і серцево-судинної систем.

В тяжкий для малюка період дуже важливо оточити його турботою і увагою, проявляти терпимість, забезпечувати його необхідним режимом харчування і відпочинку.

Пам’ятаючи про те, що  школі часто буває робота нецікава, але важлива, яку потрібно виконувати, слід привчити дитину підкорятися слову «треба». Варто поступово формувати уміння доводити розпочату справу до кінця, переборювати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею.

Загальні  поради батькам першокласників

Школа – це зовсім не страшно

1. Поясність дитині, що дорослі ходять на роботу; для діток робота - дитсадочок, а для старших - школа. Розкажіть, що всі колись ходили до школи: і бабуся, і дідусь, і мама, і тато.

2. Дуже часто причина негативного ставлення дитини до школи криється у відношенні батьків. Батьки «заражують» дітей своїми хвилюваннями, побоюваннями і малюк починає сприймати школу як невідому загрозу. Налаштуйте дитину позитивно, розкажіть, що у неї з'явиться багато нових друзів, що кожен день вона буде дізнаватися багато цікавого. Згадайте веселі історії зі свого шкільного життя. Можна погратися у «Школу». Нехай учителем у цій грі буде мама чи бабуся, а дитина - учнем, а потім поміняйтесь ролями.

3. Разом з дитиною виберіть найкраще шкільне приладдя: ручки, пенали, зошити, олівці, рюкзак, пластилін, альбоми.       Нехай дитина поміряє новеньку форму, відчує себе дорослим,  склавши все у рюкзак.

4. Якщо дитина захоче помалювати в новому альбомі чи зошиті або зліпити зі«шкільного» пластиліну динозаврика - не забороняйте їй.

5. Не акцентуйте увагу лише на навчанні. Дитинство у шість років не закінчується. 

Готуємося до школи

  Чи готова дитина до школи? Як допомогти дитині пристосуватися до нових для неї умов шкільного навчання? Ці питання не можуть не хвилювати батьків дошкільнят.  Але дати правильну відповідь навіть досвідченим мамам і татам не завжди легко.

  Існує багато психологічних тестів, по яких можна дізнатися про загальну шкільну зрілість дитини. Але проводити їх і знатися на отриманих результатах – справа спеціалістів-психологів. Тож пропонуємо елементарний спосіб перевірки, доступний абсолютно всім батькам.

  Отже, спершу поставте дитині наступні запитання. Якщо вона відповість на них без зусиль, то, значить, її психічний розвиток відповідає календарному віку і свідчить про готовність дитини навчатися в загальноосвітній школі.

Запитання для дитини 5-6 років

1. Як тебе звуть?

2. Як звуть твою маму, тата, сестричку, братика?

3. Ти дівчинка чи хлопчик? Ким ти будеш, коли виростеш і станеш дорослим: чоловіком чи жінкою?

4. Зараз ранок, день чи вечір?

5. Ти любиш малювати? Якого кольору цей олівець, стрічка?
6. Скільки пальців у тебе на руці? Покажи два пальчики, три?
7. Скільки оченят у ляльки? А у тебе? Для чого потрібні очі, вуха?
8. Що роблять віником, олівцем, ложкою?

9. Коли можна кататись на санчатах: взимку чи влітку? Чому?

10. Коли можна купатися в річці: взимку чи влітку? Чому?
11. Яких ти знаєш звірів, птахів? Хто більший: коза чи корова? У кого більше ніг: у собаки чи у півня?

Запитання для дитини 6-7 років:

1. Назви своє прізвище, ім’я, по батькові.

2. Хто старший: ти чи твій брат, сестра?

3. Скільки тобі років? А скільки буде через рік, два роки?

4. Коли ти снідаєш: вранці чи увечері? Обідаєш: вранці чи вдень? Що буває раніше: обід чи сніданок, день або вечір?

5. Де ти живеш? Де працюють твої тато, мама? Ким ти хочеш бути, коли виростеш?

6. Яка зараз пора року – літо чи осінь, зима чи весна? Чому ти так вважаєш?

7. Чому сніг буває взимку, а літом його немає?

8. Що робить листоноша, лікарка, вчитель? Хто лікує, а хто навчає?
9. Що більше – 8 чи 9; 5 чи3? Порахуй від 6 до 9, від 5 до 3?
10. Покажи свою ліву руку, праве вухо. Що знаходиться справа (зліва) від тебе в цій кімнаті?

11. Що потрібно зробити, коли випадково зламав чужу річ?

Не дивуйтесь, якщо питання вам здалися дуже простими. У практиці багатьох педагогів зустрічалися діти, які не змогли відповісти на багато з них. Для кожного батька нормально вважати, що його дитина найрозумніша. Але інколи дитя не може відповісти на якісь з цих питань просто тому, що батьки не вважали за потрібне йому це пояснити. Вони просто гадали, що їх чудове маля саме знає такі елементарні речі.

Готовність дитини до школи: складові успішного навчання

Якщо ж ваша дитина:

·         кожен ранок чистить зуби, завжди миє руки перед тим, як сісти до столу;

·         допомагає вдома по господарству (миє посуд, прибирає ліжко, накриває на стіл);

·         може сам собі приготувати бутерброд, вдягнутися по погоді, зав’язати шнурівки і шарф;

·         вміє самостійно утримувати увагу досить тривалий час (15-20 хвилин) під час читання вголос, малювання, гри;

·         здатний управляти своїми бажаннями (не їсть перед їжею цукерки, хоча вони і лежать на видному місці; не вередує, коли дорослі щось заборонили);

·         вміє поводитися за столом (правильно сидить, акуратно їсть);

·         має більш-менш стійкі інтереси (прослухування музики, малювання, заняття мовами, конструювання, ліплення з пластиліну);

·         вміє поводитися в суспільстві (не перебиває старших, без нагадування проявляє ввічливість, використовуючи «будь ласка», «дякую», «до побачення» та ін.);

·         дотримується певного режиму дня;

·         ставить питання і завжди вислуховує відповіді;

·         прибирає за собою іграшки після гри, альбом після малювання, книжки після читання, тоді вітаємо!

Ваша дитина має високий рівень розвитку вольових навичок. А вони, у свою чергу, є основою довільного запам’ятовування, уваги, розумових навичок. І, відповідно, у вас і у вашої дитини буде значно менше проблем в школі.

   В яку школу ви б не вирішили віддавати своє дитя, перехід дитини з дитячого саду, родинного кола до школи веде до значних змін в її житті. При цьому міняється не лише життя самої дитини, але і життя сім’ї в цілому, особливо якщо дитина єдина або старша. Підготовка до цієї події дитині просто необхідна.

 Особливе місце в підготовці займає формування очікувань і установок дитини на вступ до школи. Тут дуже важливо не перестаратися. Не слід обіцяти, що дитину чекають суцільні лаври успіху, важливіше допомогти їй налаштуватись на щоденну працю, але робити це необхідно дуже коректно. Зовсім неприпустимі вислови типу: «Що ж ти, така неохайна дівчинка, в школі робитимеш?» або «Ось там тебе привчать, нарешті, до порядку!». Також не сподівайтесь, що якщо ви весь цей час не привчали дитину до дисципліни, що школа нарешті зробить це за вас (особливо це стосується сімей, де діти не відвідували дитсадка). Дитині буде дуже важко пристосуватись до різкої зміни умов на такі, де дисципліни все ж таки прийдеться дотримуватись.

Щоб допомогти налаштуватися на новий ритм життя, краще говорити дитині:

·         У тебе все вийде, якщо ти трохи попрацюєш (постараєшся).

·         В школі можна багато чого нового дізнатись і багато чому навчитися, варто лише захотіти.

·         У класі можна знайти нових хороших друзів, хоча цілком ймовірно, що не всі діти в класі тобі одразу сподобаються. Доречно буде розповісти про свої шкільні враження, своїх шкільних друзів, можливо, у вас є хороші знайомі зі шкільних часів, з якими ви до цих пір підтримуєте стосунки. Дитині буде цікаво дізнатися, що дружні стосунки можуть тривати такий довгий час.

Поясніть дитині, що спочатку вона може сумувати за дитячим садком, за батьками, все шкільне може здаватися чужим. Це відчуття поступово пройде, учні зазвичай швидко звикають до школи та до нового оточення.

Пригадайте про власні почуття та хвилювання в першому класі. Розкажіть, як ви чекали 1 вересня. Можете поділитися і своїми теперішніми відчуттями, пояснити свої хвилювання, які пов’язані з першим вересня. Але важливо щоб ваші шкільні згадки та сьогоденні турботи не стали додатковим джерелом хвилювань для дитини.

 Налаштуйте дитину на те, що у неї будуть нові обов’язки. Підкресліть, що тепер вона підросла, стала доросліша. Це означає, що їй тепер не лише більше довірятимуть, але і більше від неї очікуватимуть, але знову ж таки робіть це обережно без зайвого тиску.

У будь-якому випадку, любіть свою дитину такою, якою вона є!

Правила для батьків

 Покажіть дитині майбутню школу!

 Обов’язково влаштуйте малюкові докладну екскурсію. Зайдіть всередину школи, покажіть першокласникові місце, де він буде проводити навчальний час — клас, спортивний зал, їдальню, туалет, медпункт та інше. Це все необхідно, щоб малюк звик і запам’ятав, що де знаходиться. І не губився, особливо в перші дні.

  Зверніть увагу — прогулянки до школи потрібно здійснювати якомога частіше, щоб дитина добре запам’ятала дорогу (на випадок, якщо з часом буде ходити або повертатися зі школи самостійно). А також — щоб розрахувати, скільки часу займає дорога до школи, спокійним кроком, без поспіху і страху запізнитися.

Навчіть дитину збирати речі до школи!

Поясніть майбутньому першокласнику, що необхідно навчитися самостійно готуватися до навчального дня: одягати форму, збирати рюкзак. Батьки повинні показати, що і куди класти, щоб у портфелі легко можна було знайти потрібну річ.

Привчіть дитину рано прокидатися!

Щоб дитина не позіхала на першому уроці, Вам доведеться змінити розпорядок дня — і поступово привчити вставати раніше (попередньо розрахуйте, в який час повинна вставати дитина, щоб встигати зібратися в школу без поспіху). Місяця до початку занять якраз вистачить, щоб звикнути до нового розкладу без стресу для організму.

Привчайте до порядку в кімнаті!

Можна у формі гри — показати і розповісти, як важливо, щоб кожна річ знаходилася на своєму місці. Придумайте разом з малюком, де будуть «жити» олівці, книги, зошити, фломастери, портфель, шкільна форма та інше. І поясніть, як важливо, щоб кожна річ знаходилася на своєму місці. Головне, щоб дитина звикла дотримуватися порядку і чистоти у себе в кімнаті.

Не лякайте школою і поганими оцінками!

Навіть якщо дитя не слухається або погано себе веде, не варто його лякати (нехай навіть у виховних цілях) фразами типу «скоро розпочнеться доросле життя», «в школі тебе навчать, як себе поводити», «якщо не будеш слухатися, вчителька тебе покарає» та інше. А також нехай малюк завжди знає, що до школи він йде за знаннями, а не за оцінками. Тому якщо він отримає «двійку», нехай не боїться йти додому з поганою оцінкою і не думає, що батьки його розлюблять. Тільки не перестарайтеся.

  Займайтеся з малюком «уроками» у формі гри, щоб тренувати пам’ять, мову, увагу та інше. Наприклад, прочитайте казку і попросіть дитину розповісти, що найбільше запам’яталося, запропонуйте намалювати героїв і тощо. Допомагайте дитині, задавайте навідні запитання, міркуйте разом. Так Ваш малюк буде вчитися висловлювати свою думку і не розгубиться, коли вчителька буде питати його на уроках.

  Дитину необхідно готувати до школи не безпосередньо в останній рік, а робити треба це поступово, розвиваючи кругозір, вміння та навички.

  Кращими способами розширити горизонт знань дитини є бесіди «про життя», читання книг і їх обговорення.

Обов’язковим є розвиток дрібної моторики, тобто, заняття на розвиток спритності кисті руки і пальчиків. Це необхідно як для розвитку вміння писати, так і для розвитку мовлення (обидва ці центру «об’єднані» у структурі дитячого мозку). Тобто необхідно більше малювати, ліпити, працювати з конструктором, вміти маніпулювати з дрібними предметами типу намистин, монеток, сірників, зубочисток, з них можна викладати картини та аплікації, нанизувати їх у намисто — все це розвиває також увагу і посидючість.

Проте пам’ятайте:

найголовніше для першокласника – не вміння і 
навички, а впевненість у своїх силах і в батьківській 
підтримці, що б не відбувалося в школі.

Поради батькам, діти яких ідуть в перший клас

Початок навчання дитини у 1-му класі - це дуже відповідальний і досить складний період у житті дитини, адже дуже багато змін відбудеться у житті дитини: з'являться нові знайомства, як з однолітками, так і з дорослими, нові взаємовідносини; нові обов'язки. Зміниться вид діяльності: зараз основною діяльністю Вашого малюка є гра, з приходом до школи основною діяльністю стане навчання. Зміниться соціальна позиція дитини: ще сьогодні Ваш малюк є простою дитиною, а завтра - стане учнем з певними обов'язками. Основною діяльністю дитини стане навчання, яке потребує неабияких зусиль з боку дитини, певних знань, а також певних вмінь та навичок. Все життя буде підпорядковуватись навчанню, школі, шкільним справам. Безумовно, легше пристосуватись до тих змін у житті, які пов'язані з початком навчання у школі і успішніше себе реалізувати зможе та дитина, яка готова до шкільного навчання.

  У психології виділяють таке поняття, як «готовність дитини до навчання». Що означає це поняття, з чого воно складається, чим визначається?

   Загалом поняття «готовності дитини до школи» розглядається, як комплексне, багатогранне, яке охоплює всі сфери життя та діяльності майбутнього першокласника. Необхідно одразу розділити поняття педагогічної та психологічної готовності до школи.

    Під педагогічною готовністю, як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати та писати. Однак сама по собі наявність лише цих вмінь та навичок не є гарантом того, що дитина буде навчатись успішно.

Що потрібно майбутньому першокласнику:

1. Шкільна форма.

2. Спортивна форма.

3. Спортивне взуття.

4. Альбом і фарби (гуаш або медові).

5. Пензлики для малювання (2шт).

6. Кольорові олівці та фломастери.

7. Кольоровий папір, кольоровий картон.

8. Ножиці із закругленими кінчиками.

9. Клей ПВА.

10. Пластилін, дощечка із стеками.

11. Папка для трудового навчання.

12. Зошити.

13. Обгортки для підручників та зошитів.

14. Папка для зошитів.

15. Пенал (2 ручки, простий олівець, лінійка, гумка).

У вас - школяр

10 заповідей батькам

1.Не навчайте того, з чим необізнані: для правильного виховання дитини потрібно знати її вікові та індивідуальні особливості.

2.Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе. Ваша мета – виростити її для життя серед людей.

3.Довіряйте дитині. Розтлумачте те, що вона робить з кращої, а не з гіршої сторони. Залишайте за нею право на помилки. Тільки роблячи власні помилки, дитина оволодіє вмінням самостійно їх виправляти.

4.Не ставтеся до дитини зневажливо. Людина з дитинства повинна відчувати свою значимість. Тільки тоді з неї виросте творча, впевнена у своїх можливостях особистість.

5.Будьте терплячими, ставтеся терпляче до дитячих проявів: по-перше, розвиток особистості – випробування не лише для вас, батьків, але й для самої дитини. Виховуйте її вимогливою любов’ю. По-друге, ваша нетерплячість – ознака слабості, перший  показник вашої невпевненості в собі.

6.Будьте послідовними у  своїх вимогах, однак, запам’ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покараннями, а стабільністю обов’язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю.

7.Потурбуйтеся про те, аби ваша дитина накопичувала досвід у спокійному темпі. Дозволяйте їй відпочивати від ваших розпоряджень, зауважень, наказів. Нехай  син або донька потроху вчаться розпоряджатися самі  собою.

8.Виключіть із своєї практики вислів: “Роби, якщо наказав”, замініть цю форму вимоги іншою: “Роби тому, що не зробити цього не можна, це принесе користь”. Дитина повинна звикнути діяти не на догоду зовнішньому розпорядженню, а тому, що це доцільно, розумно.

9.Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви особисто незадоволені, а й про те, що вас у ній радує. Ніколи не порівнюйте свою дитину з сусідською, з її друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою вона була сьогодні. Правильніше порівнювати дитину саму із собою. Це допоможе вам швидше оволодіти азами батьківської мудрості.

10.Ніколи не кажіть, що вам ніколи виховувати дитину. Це означає сказати: “Мені ніколи її любити”. Ми виховуємо своїх дітей способом власного життя, системою власних цінностей, виховуємо своєю присутністю і відсутністю, виразом обличчя, звичним тоном спілкування з людьми, обстановкою в квартирі, ставленням до праці і дозвілля.

Всі батьки, віддаючи дитину до школи, думають: якби моя дитина потрапила до хорошого вчителя.

Але що таке хороший учитель в їх розумінні? Виявляється, кожний вкладає в це поняття свій зміст.

Коли батьки приводять дитину в школу, в 1 клас, ми чуємо:

-Будь ласка, запишіть до строгої вчительки. Інший проситься до вчителя доброго, третій -до старшого, четвертий – до молодого.

Але у всіх цих, на перший погляд, різних проханнях – один зміст: хочу, щоб Коля, Ніна, Таня … гарно вчились.

Так, одному учневі допомагає строгість вчителя, іншому – доброта. Дуже багато дає досвід вчителя, який виникає за роки роботи в школі. А ще більше – майстерність.

Але чи достатньо цього, чи вистачить одного характеру, досвіду і, навіть, майстерності вчителя, щоб кожна дитина гарно вчилася?

Ні, звичайно. Багато залежить і від батьків дітей!

Я стою перед класом і пояснюю новий матеріал для всіх однаково. В класі – 24 учні. На наступний урок одні учні повторюють мої слова майже слово в слово, а є діти, які навіть не можуть пригадати про що йшлося на попередньому уроці.

На будь-якому уроці знаходяться школярі, які щось забули вдома: підручник, ручку, звукові  моделі…

Звичайно, ми якось виходимо з положення. Але це слово “забувся” в 1 класі звучить дуже часто. І воно вносить дезорганізацію в урок. Як результат – втрачені “золоті” хвилини, такі дорогоцінні на уроці.

Прикро, що забуваються дуже часто одні і ті ж діти.

І вже найгірше те, що забувають діти вивчити або виконати домашнє завдання.

Ці та інші мінуси ведуть від неорганізованості в сім’ї.

Неорганізованих дітей не так багато в класі, але вони заважають на уроці іншим дітям.

Тому з першого шкільного дня боротися за навчання своєї дитини – означає вчити бути організованим.

Вчіть дитину самостійно складати портфель.

Не можна обійтися без контролю – вимогливого, але тактовного. І якомога більше уваги до дитини. Контролюйте! Допомагайте!

Син чи донька повинні завжди відчувати, що батьки засмучуються, коли в них щось не виходить і радіють їх успіхам, навіть маленьким на перших порах.

Навчання дитини – це праця. А праця повинна цінуватися. Саме страшне в цій справі – байдужість батьків до навчання дітей.

В.О. Сухомлинський писав: “Дитина, яка живе в середовищі байдужих до її роботи, сама стає байдужою до навчання”.

А народна мудрість каже: “Учень – не посудина, котру слід наповнити, а факел, який треба запалити”.

Навчити дітей відчувати радість праці, навчання – значить навчити дітей бути щасливими.

А самостійність приходить не в один день, не в одну годину. І самостійність – це не безконтрольність. Про це батькам забувати не можна.

Виховання, навчання школярів значною мірою залежить від умов, які створено в сім’ї. З раннього дитинства малюка виховує все, що його оточує: люди, речі, природа. Але у всі періоди дитинства найвідповідальнішою є роль батьків.

Видатний педагог В.О. Сухомлинський звертався до батьків: “Хоч би яка у вас відповідальна і складна, творча робота була на виробництві, знайте, що вдома вас чекає ще відповідальніша, ще складніша, ще тонша робота – виховання людини. Скрізь вас можна замінити іншим працівником – від сторожа на тваринницькій фермі до міністра. А справжнього батька не замінить ніхто!”

Ваша дитина прийшла в школу. У дитячому садку все було звично і просто. А в школі малюка чекає вся перебудова діяльності. Щоденно уроки, новий режим праці і відпочинку, сильні переживання, часом і негативні. До того ж необхідність працювати з усім класом в одному темпі, коритись єдиним вимогам, чисельним “так треба”.

Найважчими є перші місяці навчання. Психологи відзначають, що здебільшого у процесі навчання першокласники стикаються з труднощами трьох типів:

Перший – пов’язаний з особливостями шкільного режиму (треба вчасно прокидатись, не пропускати заняття, на уроках сидіти спокійно).

Другий – зумовлюється новим становищем дитини у колективі, характером взаємовідносин з учителем, ровесниками, батьками.

Третій – у більшості першокласників приблизно в середині року з’являється байдужість до навчання. На початку навчального року вони з радістю біжать до школи, з задоволенням виконують різні доручення. У міру звикання до зовнішніх атрибутів школи, у дитини затухає потяг до навчання, якщо вона не відчуває інтелектуального напруження на уроках.

Підтримувати у першокласників інтерес до навчання не завжди легко, але за відповідної допомоги батьків навчання стане для малюків корисним і захоплюючим.

Чимало мам і тат, ведучи дитину до школи, сподіваються на неабиякі її успіхи в навчанні, та минає кілька тижнів, і в декого з’являється занепокоєння: “Як це так, наша донька знає стільки, а приносить трійки”.

Шкільна наука – не тільки радісні хвилювання, а, в першу чергу, організована, копітка праця, до якої навіть здібна, розвинена дитина не завжди готова.

Першокласники різняться своїм ставленням до навчання, уміння  слухати і самостійно працювати. А вчитель повинен знайти стежину до кожного учня.

Нерідко можна спостерігати таке: приводить мама записувати дитину до школи і з гордістю каже: “Вовочка, полічи до 100” – хлопчик швидко і правильно лічить.

-Досить, досить, а чи не скажеш, наскільки 4 менше 5 – запитує педагог.

Хлопчик мовчить і розгублено дивиться на матір. У хлопчика зовсім не розвинене мислення.

Деякі діти справді чудово підготовлені – вчміють читати, трохи пишуть. Шкода тільки, що батьки прочитали з ними не весь буквар, тепер дітям на  уроці нецікаво.

Нерідко дитина, яка навчилася читати за “домашньою”  методикою неправильно називає звуки, букви.

6-7 років – це помітний рубіж у ставленні до особистості дитини. Тепер син чи донька порівнюється з ровесниками і оцінюється різними людьми не просто: “Яка гарна дівчинка. Який милий хлопчик”. Обов’язковим стає запитання: “Як вчиться Оксанка? Як поводиться в школі Павлик?”

Поширена помилка батьків у підготовці дітей до школи – це дбати, щоб діти більше знали різних фактів, відомостей, скоріше навчилися читати і писати. Проте, організованість, самостійність, спостережливість, уміння уважно  слухати  і доводити розпочату справу до кінця – ці якості майже не враховуються. От і буває, що часто діти, яким до школи пророкували блискучі успіхи, не радують ні вчителя, ні батьків.

Діти дуже змінюються із вступом у школу. Але не завжди ці зміни виявляються вдома, буває, що вони зовні не помітні. Часто батьки дивуються: “Оце ви про мою Оксанку? Та хіба мій Володя б’ється?” В такому випадку слід поговорити з дитиною, знайти причину незрозумілої поведінки сина чи доньки.

Вміння  слухати – найперша умова успішного навчання першокласника. Якщо учень щось прослухав на першому уроці, другому, третьому, незабаром батьки виявляють, що їхня дитина починає відставати від інших учнів, не справляється з завданнями, стає надалі неуважнішою. А причина – невміння слухати зосереджено, вдумливо.

У перші тижні навчання вчитель помічає дітей непосидючих і неслухняних.

Часто буває так: дитина сидить як заворожена, дивиться прямо на вчителя, чує його мову, але … не  слухає, тобто не сприймає його змісту. Тому з перших днів навчання намагайтеся перевірити, як сприймає ваша дитина усну мову, чи все розуміє з того, що говорить учитель, що вона запам’ятала, що може розповісти.

Основне завдання, яке стоїть перед батьками і вчителями у перші дні – навчити вчитися, і ще … зробити навчання цікавим.

Поради 

1. Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідними словами.

2. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів.

3. Не підганяйте її, розраховувати час - це ваш обов’язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили, - провини дитини у цьому не має.

4. Не відправляйте дитину до школи без сніданку: там вона багато працює, витрачає сили, потребує поповнення енергії. Коли щось не виходить порадьтеся з вчителем.

5. Відправляючи дитину до школи побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів без подібних застережень: "Дивись, поводься гарно!", "Щоб не було поганих оцінок!". У дитини попереду важка праця.

6. Зустрічайте дити спокійно, не ставте їй тисячу запитань, дайте їй розслабитися (згадайте як вам тяжко після трудового дня).

7. Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.

8. Якщо дитина замкнулася, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона сама все розкаже.

9. Зауваження вчителя вислуховуйте без дитини.

10. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть з дитиною спокійно.

11. При спілкуванні з дитиною не вживайте вислову : "Якщо ти будеш добре вчитися, то..." . Часом умови не на вашому боці - і тоді ви опиняєтеся в незручному становищі.

12. Протягом дня знайдіть (намагайтеся знайти) півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.

13. У сім´ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

14. Завжди будьте уважними до стану здоров´я дитини, коли щось турбує її. Найчастіше це об´єктивні показники втоми, перевантаження.

15. Пам´ятайте, що діти люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтеся подарувати це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути, відпочити.

16. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, про роботу. Завтра новий трудовий день -  і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй повинні батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати ж якогось дива, радісних поривів душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочувати її. 

Робоче місце школяра

Кожній дитині необхідно мати постійне робоче місце. Раціонально обладнаний куточок сприяє зосередженості, а звичка підтримувати в ньому порядок виховує почуття відповідальності.
Для учня бажано виділити окрему кімнату. Якщо ж такої можливості немає – затишне місце біля вікна. Стіл ставлять так, щоб світло падало зліва. Праворуч від столу розміщують етажерку або прикріплюють полицю для книжок. Основна вимога до обладнання робочого місця – меблі повинні відповідати зросту школяра. Висота стільця має бути такою, щоб нога всією ступнею торкалася підлоги, висота столу: 55-65 см (для дітей зростом 120-150 см).

Якщо в сім’ї двоє школярів, то робоче місце слід обладнати для кожного окремо. Безпосередня близькість розпорошує увагу дітей, тому доцільно, щоб вони знаходилися поблизу і в той же час – ізольовано. Тоді кожен з них зможе займатися своїми справами.

Важливо подбати і про колірне оформлення кімнати. Добре, коли переважають теплі й спокійні тони (коричневий, жовтий, зелений). Оранжевий і червоний кольори в цілому мають збуджувальний ефект, але на невеличких ділянках поверхні стимулюють загальну активність учня. В робочому куточку школяра мають знайти місце і квітка, вирощена дитиною, і малюнок чи аплікація, зроблені власноручно, і розклад уроків. Раджу батькам час від часу обновлювати інтер’єр куточка.

Одне з найважливіших питань в обладнанні робочого місця школяра – забезпечення правильної пози при сидінні. Учень має глибоко сидіти на стільці, спираючись попереково-кряжовою частиною хребта на спинку крісла. Голова – у вертикальному положенні, або трохи нахилена вперед (під кутом не більше 15◦С). Тулуб теж трохи нахилений уперед, передпліччя вільно лежить на столі.

Плечовий пояс розміщений горизонтально. Ноги повною ступнею спираються на підлогу чи підніжку.

Відстань від очей до предметів, які розглядаються має становити 30-35 см. Верхню частину книги підняти за допомогою підставки.

Забезпечити правильну позу при читанні і письмі допомагають такі вправи: “Володю, нахились праворуч, тепер ліворуч. Сядь прямо. Ось при такому  положенні тулуба треба писати”. “Нахились, Марійко, вперед. Постав правий лікоть на парту. Тильною стороною долоні визнач відстань від підборіддя до зошита”.

Важливо виробити у першокласника звичку правильно тримати ручку. Ручку слід тримати трьома пальцями: великим, вказівним, і середнім на відстані 1-1,5 см від кульки. Вона має проходити біля згину першого суглоба вказівного, кінець ручки має бути спрямований на праве плече. Якщо підняти вказівний палець, то ручка тримається великим і середнім пальцями.

Безпосередньо перед письмом варто, на перших порах, простежити, чи правильно лежить зошит. Нижній лівий кут його повинен співпадати з серединою грудної клітки дитини. Права рука перпендикулярна до верхнього краю зошита, а відстань від стола до грудей дорівнює ширині затиснутого кулачка дитини.

Вам, батькам, корисно перший місяць посидіти з дитиною – не поруч, а поблизу. Подбайте, щоб малюк не відволікався під час роботи, правильно поклав книжку чи зошит, не сутулився, сидів у зручній позі.

Дуже важливо з перших днів привчити дитину до порядку на робочому місці. Кожна річ повинна мати своє місце. Пенал з ручкою і олівцями – посередині, ліворуч – усе, що потрібно для роботи. Тут же підставка для читання.

Як домогтися виконання дітьми таких вимог? Умова одна: не шкодуючи часу привчайте малюка виконувати те, що ви вимагаєте від нього. Син чи донька засвоять це досить швидко тоді, коли дорослі кожен раз і однозначно будуть реагувати на їхні вчинки. З другого боку, важливо похвалити за кожен, навіть незначний успіх: “Ти сьогодні значно краще тримаєш ручку і сутулишся менше. Молодець!”

Як сидіти за партою?

Багато батьків не звертають уваги на те, що у дитини раптом починають випирати лопатки чи з’явилася сутулість. Вважають, що все минеться саме по собі. А в школі цей процес тільки поглиблюється. Від довгого сидіння на уроках втомлюються м’язи спини, хребет все більше відхиляється від середньої лінії.

Слід не тільки навчити дитину правильно сидіти на уроках, а й  потурбуватися, щоб стіл і стілець відповідали її зросту (ноги мають торкатися підлоги, коліна під прямим кутом).

Відучуйте її також горбитись – спеціалісти радять вдома письмову роботу виконувати стоячи за високим секретаром.

Недопустимо, щоб у школі учень сидів за партою у правому чи лівому ряду, напівобернений до вчителя чи дошки. Рекомендується за рік 2-3 рази поміняти місце, в тому числі обов’язково посидіти на останній парті.

При перших же ознаках вродженого чи набутого сколіозу треба забезпечити дитину харчуванням, багатим на вітаміни і мінеральні солі, полегшити навантаження на хребет.

Стежте, щоб ваші діти грали у рухливі ігри: корисні плавання, гра з м’ячем, лижі. Однак не слід перевантажувати їх фізичними вправами.

Режим дня першокласника

Яким повинен бути режим дня першокласника?
Найперша вимога – раціональне чергування занять, активного відпочинку, їжі та сну. Однакові дії, повторюючись щодня у певній послідовності, сприяють формуванню у дитини необхідних побутових, трудових і культурно-гігієнічних звичок, полегшують пристосування організму до нових умов.
Якщо дитина відвідувала до школи дитячий садок, то вдома вона була 12-14 годин на добу, з них 10 припадало на сон. А першокласник, який після уроків іде додому, проводить тут 19-18 годин. Цей час слід розподілити з максимальною користю для дитини.
Нерідко правильно складений режим залишається лише на папері і ніяк не впливає на життя малюка. Найчастіше це зумовлено тим, що дорослим важко поступитися своїми звичками. До того ж першокласники, перебуваючи вдома залишаються, як правило, під наглядом бабусь або старших братиків чи сестер, які не завжди вимогливо стежать за дотриманням режиму молодших школярів.
Звичайно, не секрет, що зайнятість батьків, особливо тих, у кого ненормований режим праці, стає на перешкоді повному дотриманню режиму дня учнів. У перші місяці навчання дитини бажано так спланувати свій робочий день, використавши усі резерви, щоб якомога більше часу бути з дітьми вдома. Ваші донька чи син за кілька років перебування у дитячому садку звикли їсти, спати, гуляти в певний час, а в підготовчій групі діти звикли до навчання у першій  половині дня. Саме такий режим в основному повинен зберегтися і для першокласників, бо організм 6-річної дитини ще тривалий час буде жити за звичним графіком.
Режимні моменти
1.Підйом о 7 год.
2.Ранкова гімнастика, гігієнічні процедури.
3.Сніданок.
4.Заняття у школі.
5.Обід.
6.Денний сон, післяобідній відпочинок.
7.Ігри на свіжому повітрі.
8.Полуденок.
9.Участь у побутових справах, рухливі ігри, прогулянка.
10. Вечеря.
11. Улюблені заняття.
12.Гігієнічні процедури.
13.Нічний  сон.
Підйом.
Ранок у сім’ях проходить напружено, особливо, коли батьки поспішають на роботу. Вони дитину весь час підганяють. Важливо пам’ятати: вчасно встати – вчасно лягти. Якщо дитина лягла о 21 год спати, вона і встане о 7 год без будь-яких проблем.
Привчайте малюка вставати одразу, вітатись з усіма рідними.
Робочий день починайте з ранкової гімнастики.
Після гімнастики і ранкового туалету – сніданок. Нехай дитина з’їсть і гарячу страву, і фрукти, вип’є чай.
Школяр ваш повинен сам зробити зарядку, сам застелити ліжко, одягнутися, вчасно вийти з дому. Це важлива умова виховання самостійності.
Дорога до школи.
Виходити слід завчасно, йти енергійно. Ви повинні показати дитині найнебезпечніший шлях.
Обід.
Бажано з трьох страв. Вживання тільки другої страви призводить до захворювання органів травлення. Школяр повинен переодягнутися, помити руки.
Активний відпочинок.
Прогулянка, рухливі ігри, розваги.
Підвечірок.
Склянка молока чи соку з булочкою, з’їсти сирі овочі, фрукти.
Вечеря.
Вона має бути легенькою: молоко, овочі, фрукти.
Перед сном дитина складає ранець, миється, чистить зуби, стелить постіль, бажає всім доброї ночі.
Сон.
Не пізніше 21 години. Перед сном можна погуляти.
Денний сон – не менше 1,5 години.
Нічний – 10-11 годин.
У багатьох сім’ях не приділяють увагу режиму харчування. А між тим для 6-7 річної дитини звичка споживати їжу завжди у певний час сприяє виникненню апетиту, хорошому настрою і працездатності.
У сім’ї, де багато дорослих, на першокласника діють різні, часом суперечливі впливи. Особливо це шкодить дотриманню режиму. Тато в захваті від хокею. Але ж Сашкові давно треба спати. І Іашко куняє біля телевізора. Вранці хлопчику важко прокинутися, у класі він млявий, неуважний.
Подібна ситуація повторюється у багатьох сім’ях, де першокласники замість 10-11 годин сплять 8-9. Дитина, яка систематично недосипає, стає нервовою, увага її розпорошена.
Багато малюків щодня більше 2 годин дивляться телевізор. Це негативно позначається на їхньому здоров’ї. Першокласник може дивитися телевізор не довше 30 хвилин, причому відстань до екрану має становити не менше 2 і не більше 6 м, у кімнаті має бути верхнє освітлення.
Самопочуття, працездатність дитини залежить від зручності робочого місця.
Стіл повинен стояти так, щоб світло падало зліва. Слід уважно перевіряти, як дитина сидить на стільчику.
У першокласника багато навчальних предметів: книжка, зошит, каса букв, цифр, альбом, папір і т.д. Подумайте, як краще у сталому порядку їх розкласти, щоб завжди все було на своєму місці.
Діти в сім’ї повинні мати кілька постійних доручень. Наприклад, після їжі прибирати ложки, купувати хліб, мити посуд, виносити сміття.
Між іншим зверніть увагу на слово “забув”. Чи не надто часто малюк вживає його? Це характерна ознака невміння контролювати себе, дотримуватися своїх обіцянок.
Виконання доручень повинне виховувати в дитини відповідальність.
Щоб красиво оформлений аркуш паперу з написом “Режим дня” і справді відігравав у житті першокласника провідну роль, самим батькам не треба шкодувати часу і терпляче день у день контролювати дітей, аж поки виконання режиму не ввійде у звичку і стане  потребою дитячого організму. Кожен день пережитий дитиною повинен бути “маленьким життям”.
На жаль, можна почути таке: “Та що він може у 6 років? Їм доручи, а потім сам все переробляй, Ні краще самому це зробити!”
Щоб діти полюбили працю, щоб у них вистачило сил і вміння доводити до кінця кожну справу, якою б важкою і мудрою вона не здавалася спочатку, вони повинні звикнути до праці. І в цьому дуже потрібні контроль і допомога дорослих.
Чи можливі відхилення від режиму?
Так, але допустимі розумні відхилення. Головне, дбати про те, щоб сприяти дотриманню учнями основних режимних моментів: глибокий і міцний сон, повноцінне харчування, достатнє перебування на свіжому повітрі, забезпечення загального розвитку дитини.

Тест

Визначте, що знає про школу ваш малюк. Адже вже першого вересня в нього виникне багато запитань і складних ситуацій. Для вас ці дитячі тривоги здаватимуться дрібницями, а для нього найважчими завданнями. Будьте завбачливі і допоможіть дитині заздалегідь. Отже, вихід із майбутнього скрутного становища.

 Запитайте малюка:

 1. Як звертаються до вчительки?

2. Як привернути до себе увагу, якщо потрібно про щось запитати?

3. Що сказати, якщо потрібно вийти в туалет?

4. Що таке урок?

5. Як дізнаються, що пора починати урок?

6. Що таке перерва?

7. Для чого потрібна перерва?

8. Як називається стіл, за яким діти пишуть?

9. На чому пише вчитель, коли пояснює завдання?

10. Що таке оцінка?

11. Які оцінки гарні, а які погані?

12. Що таке шкільний щоденник?

13.У класі вчаться діти одного віку чи різного?

14. Що таке канікули?

 Важливо, щоб дитина відповіла принципово правильно, можна і без уточнень.

 Порівняйте її відповіді з правильними:

 1. На ім'я і по батькові, на Ви.

 2. Мовчки підняти руку, так, щоб її було видно.

 3. Підняти руку і сказати: «Вибачте, можна вийти?»

 4. Це той час, протягом якого діти вчаться чогось нового: слухають пояснення вчителя і відповіді учнів, роблять вправи і не виходять із класу.

 5. Дзвенить дзвоник, коридори порожніють, діти біжать у класи.

 6. Перерва — це проміжок часу між уроками.

 7. Перерва потрібна для того, щоб діти могли вийти з класу, відпочити, пограти, поснідати.

 8. Парта.

 9. Вчитель пише на дошці.

 10. Оцінка — це цифра, якою оцінюють успіхи: правильно або неправильно, добре або погано учень виконав завдання.

 11. Щоденник — це такий зошит, куди вписується розклад уроків, діти записують домашнє завдання, а учитель виставляє оцінки.

 12. В одному класі вчаться звичайно діти одного віку, одного року народження.

 13. Канікули — це перерва в навчанні на кілька днів, а також на все літо; після літніх канікул діти йдуть у наступний клас.

 Якщо дитина відповіла правильно:

 — на 13—14 запитань — у шкільних правилах для неї не буде несподіванок;

 — на 7—10 запитань — непогано, але можна поговорити або почитати про школу;

— на 4—6 запитань — необхідно докладніше поговорити про шкільні правила і повернутися до гри;

 — на 1—3 запитання — а чи ходили ви самі в школу? Пограйте в ту саму гру, придумавши нові запитання, і попросіть бути вчителем кого-небудь із знайомих.

Тест

 Насамперед дізнайтеся, чи хоче ваша дитина йти до школи.

 Зверніться до неї зі словами: «Якби хтось став за тебе говорити, погодилася б чи ні з цими словами?»

 1. Коли я піду до школи, у мене з'явиться багато нових друзів.

 2. Мені цікаво, які в нас будуть уроки.

 3. Думаю, що буду запрошувати на свій день народження увесь клас.

 4. Мені хотілося б, щоб урок тривав довше, ніж перерва.

 5. Цікаво, що в школі пропонують на сніданок?

 6. Коли я піду до школи, то буду гарно вчитися.

 7. Найкраще в шкільному житті — це канікули.

 8. Мені здається, у школі більше цікавого, ніж у дитячому садку.

 9. Мені хочеться в школу, тому що діти з мого будинку вже навчаються.

 10. Якби мені дозволили, я б пішла учитися торік.

 Усього позитивних відповідей...

 Обведіть номери висловлювань, із якими ваш малюк погодиться, а потім порахуйте кількість позитивних відповідей.

 Сума 1—3 бали — ваша дитина вважає, що непогано живе і без школи. У цьому випадку вам слід замислитися над причинами такої думки.

 Сума 4—8 балів — так, у школу хочеться, але в основному вона мріє поки що про нові ігри і друзів.

Сума 9—10 балів — вам не варто тривожитися. Добре, якщо ваша дитина збереже таке ставлення до школи на найближчі десять-одинадцять років.

Пробне тестування для шестирічок

Перевірка сенсомоторних здібностей

  Завдання на малювання

2. Дрібна моторика руки

  Завдання: 1. Переписати даний вчителем зразок.

  Завдання: 2. Перемалювати групу крапочок за даним зразком.        

3. Пам’ять

   -  зорова

  Завдання: Показати дитині таблицю з різними фігурками.

  Запропонувати уважно роздивитись і запам’ятати.

  Закрити цю таблицю і запропонувати іншу.

  На ній буде більше фігурок, але будуть і ті, що були на першій таблиці.

  Слід їх знайти і показати.

  - слухова

  Завдання: Запропонувати дитині послухати групу слів (10 слів),

  запам’ятати найбільше їх і відтворити в пам’яті.

  В.1: яблуко, ніс, слон, дуб, лампа, галка, книга, машина,

     ворона, молоток.

  В.2: груша, око, лев, береза, окуляри, диван, слива, лелека,

     чашка, ранець.

  В.3: сіно, стіл, ворона, зошит, комп’ютер, годинник, конструктор,

     картина, човен, яблуко.

 4. Увага

   Завдання: Знайти на малюнку 10 предметів.

 5. Мислення

   Завдання: 1. Чим подібні і чим відрізняються:

   -  кульбаба і ромашка

   -  ялина і береза

   -  кіт та собака

   -  звірі та люди

   -  тварина і рослини

   Завдання: 2. Три подружки: Таня, Галя, Іра. Іринка вища за Галю, Таня нижча за Галю. Яка дівчинка найвища, найнижча?

 6. Особливості сприйняття

   Завдання: Спочатку обговорити вступні завдання, потім повідомити,

   що треба вказати, з яких саме частинок складено дану фігуру.

   (Запропонувати фігуру).

 7. Стан готовності до математики

   1. Сприйняття і розрізнення чисел, володіння лічбою

   * розрізняє цифри і рахує до 10 і назад - 2 бали

   * розрізняє цифри і рахує до 10         - 1 бал

   * не рахує і не розрізняє цифр          - 0 балів

  2. Найпростіші арифметичні дії – 1 бал.

  3. Порівняння чисел – 1 бал

Тести і вправи для майбутніх першокласників

Навіщо проводять співбесіди під час вступу до школи? В одному випадку це робиться при відборі найбільш підготовлених дітей в спецшколу. У іншому - для розподілу дітей по класах з різним ступенем інтенсивності навчання - від "класів вирівнювання" до класів, в яких діти вчаться за прискореною програмою. Співбесіда дає можливість визначити, наскільки малюк підготовлений до шкільного життя, прогнозувати його успіхи. І чим краще готова дитина до змін, пов'язаних зі школою, тим спокійніше і легше проходитиме його адаптація. 

 Чи готовий малюк до школи

Ви вже чули, як готувалися до цього випробування ваші знайомі, друзі, але результат іспиту інколи виявлявся для них неочікуваним і образливим. Одна з причин невдачі ховається в тому, що в обстановці співбесіди діти губляться, не встигають укластися в строк, відволікаються або не можуть зосередитися.

Причини цього потрібно обов'язково визначити, бо загалом семирічне дитя здатне поставити мету, вирішити, намітити план дії, реалізувати його, докласти певних зусиль для подолання перешкод.

З нашою допомогою ви могли б провести удома своєрідну "репетицію" іспиту. Проте ми не пропонуємо вам універсальну шпаргалку, в точності співпадаючу із завданнями, які будуть на іспиті. Та це і неможливо, адже в кожній школі свої вимоги.

Методики, які використовуються для визначення готовності до школи існують різні.

 Але перш ніж розповісти про деякі з них, давайте домовимося:

- не займайте позицію перевіряючого, не змушуйте дитину до роботи. Утримайтеся від фраз типу: "Ось я зараз перевірю, чи візьмуть тебе в школу", набагато краще сказати: "Давай разом поглянемо, як ти умієш займатися".

- якщо дитина з якоїсь причини відмовляється від роботи, відкладіть її на інший час;

- малюк обов'язково має бути у хорошому настрої. Якщо він зайнятий цікавою грою, захоплений, дайте йому можливість її закінчити;

- на успіхи і невдачі дитини реагуйте стримано, рівно, доброзичливо. Не фіксуйте його увагу на помилках. Якщо "учень" не впорався із завданням, підтримайте його, наступного разу у нього обов'язково все вийде;

- не намагайтеся виконати відразу всю роботу цілком, це важко. Оптимальна тривалість роботи - 15-20 хвилин. Проте час заняття може змінюватися залежно від стану дитини;

- дитина не повинна все робити лише на "відмінно". Є показники першочергові і другорядні, ті, що заповняться в процесі навчання.

Тому не робіть висновків, що далеко йдуть, з результатів і пам'ятайте: жоден тест не дає стовідсоткового прогнозу успіху або невдачі, він лише підказує, на що потрібно звернути увагу.

 Вправа на розвиток довільної уваги

Дитяті дають аркуш паперу, кольорові олівці і просять намалювати в ряд 10 трикутників. Коли ця робота буде завершена, дитину попереджають про необхідність бути уважним, оскільки інструкція читається лише один раз. "Будь уважним, заштрихуй червоним олівцем третій, сьомий і дев'ятий трикутники". Якщо дитина перепитує, відповісти - хай робить так, як зрозумів. Якщо дитя впоралося з першим завданням, можна продовжити роботу, поступово ускладнюючи завдання.

 Вправа на розвиток спостережливості

Запропонуєте дитині гру: "Уважно оглянь кімнату і знайди предмети, в яких є круг, коло". Малюк називає предмети - годинник, основа олівця, вимикач, ваза, столик. Можна провести цю гру у формі змагання для групи дітей, придумуючи аналогічні завдання.

 Гра на розвиток пам'яті

У цю гру можна грати з дитям, наприклад, під час тривалих поїздок. Дорослий починає цю гру і говорить: "Я поклав в мішок яблука". Наступний гравець повторює сказане і додає що-небудь ще: "Я поклав в мішок яблука і банани". Третій гравець повторює всю фразу і додає що-небудь від себе. Можна просто додавати по одному слову, а можна підбирати слова за алфавітом.

 Гра для тренування мислення і кмітливості "Як це можна використовувати?"

Запропонуєте дитяті гру - знайти якомога більше варіантів використання будь-якого предмету. Наприклад, ви називаєте слово "олівець", а малюк придумує, як його можна використовувати - писати, малювати, використовувати як паличку, указку, градусник для ляльки, вудку і так далі.

 Тест "Безглуздості" - для оцінки образно - логічного мислення

Покажіть малюкові картинку, на якій намальовані різні безглуздості і попросіть його уважно розгледіти картинку і сказати, що намальоване неправильно. Попросіть дитину пояснити, що саме невірно в цих безглуздих ситуаціях. На все завдання відводиться 2 хвилини. Добре, якщо маля за цей час відмітить більше 8 безглуздостей.

Тест для майбутніх першокласників:

- Назви своє прізвище, ім'я, по батькові;

- Скільки тобі років? А скільки буде через рік? А через два?

- Як звуть твоїх батьків?

- Вранці ти снідаєш, а вдень...?

- Порівняй літак і птицю. Що у них спільного, чим відрізняються?

- Футбол, гімнастика, теніс, плавання - це...?

- Що потрібно зробити, щоб вода в чайнику закипіла?

- Ніж, що це? Велосипед, що це? Кілограм, що це?

- Порівняй квадрат і прямокутник. Що у них спільного, чим відрізняються? Які ще геометричні фігури ти знаєш?

- У якій країні ти живеш? Яка твоя адреса?

- Береза, дуб, осика - це...?

- Яких домашніх, диких тварин ти знаєш? Чому їх так називають?

- У корови - теля, у собаки - ..., у коня - ...?

- Чому раніше, ніж пройде поїзд, опускається шлагбаум?

- Огірок, помідор, морква, буряк - це ...?

Подивіться, з якою групою питань дитині вдалося впоратися менш успішно, і приділіть цій стороні словникового мислення особливу увагу.

 Однією з найбільш доступних і поширених методик тестування готовності дитини до навчання в школі є тест Керна-Йірасека.

Він складається з трьох завдань:

- намалювати фігуру людини;

- скопіювати невелику фразу;

- скопіювати 10 крапок, розташованих одна під одною на рівній відстані по вертикалі та горизонталі.

Підготуйте чистий аркуш паперу, олівець, дві картки із завданнями. На одній з них чорним фломастером (не дуже товстим) потрібно написати фразу "Він їв суп", вертикальний розмір букв -1 см, а заголовної -1,5 см. На другій картці потрібно змалювати 10 крапок, відстань між крапками по вертикалі і горизонталі -1 см, діаметр крапок -2 мм. При виконанні першого завдання говоріть дитині: "Намалюй тут (на чистому аркуші) будь-якого чоловічка, дядьку як умієш". Діти часто ставлять багато додаткових питань, на них краще відповісти: "Малюй як умієш". Можна підбадьорити дитину, якщо вона не впевнена.

Після того, як дитя закінчить малювати, потрібно перевернути аркуш і дати наступне завдання: "На цій картці щось написане, ти ще не умієш писати письмовими буквами, тому постарайся змалювати як можна точніше у верхній частині аркуша" (картку із завданням потрібно покласти перед дитиною). Потім запропонуйте в нижній частині аркуша намалювати крапки.

Кожне завдання оцінюється за п‘ятибальною шкалою, причому 1 - краща оцінка, а 5 - гірша.

Критерії оцінки зображення людини: 1 бал ставиться тоді, коли у фігури є голова, шия, тулуб, руки і ноги, на голові - волосся, на обличчі - очі, ніс, рот, є ознаки одягу, а 5 балів - коли на малюнку "щось" головоноге.

При оцінці фрази 1 бал ставиться, коли фраза скопійована досить точно, 2 бали – речення можна прочитати, 3 бали - можна прочитати не менше 4 букв, 4 бали - із зразком схожі хоч би дві букви, зберігається видимість письма, 5 балів - карлючки.

При оцінці змалювання крапок: 1 бал - досить точне відтворення зразка, але можливе збільшення або зменшення фігури при дотриманні симетрії по вертикалі і горизонталі; 2 бали - можливе незначне порушення симетрії, допустиме зображення кружків замість крапок; 3 бали - група крапок мало відповідає зразку, порушена симетрія, можлива більша або менша кількість крапок; 4 бали - крапки розташовані купчасто, але нагадують будь-яку геометричну фігуру; 5 балів - карлючки.

Оцінки виконання кожного завдання підсумовуються. Готова до школи дитина отримує, як правило, від 3 до 9 балів. Як бачите, діапазон досить широкий і тому не хвилюйтеся, якщо вважаєте, що не можете точно поставити оцінку. Тест Керна-Йірасека дає уявлення про рівень загального розвитку дитини, просторове сприйняття, здібності до копіювання, а також про ступінь розвитку зорово-моторної координації - все це необхідне при навчанні дитини в школі.

 Тест, за допомогою якого можна визначити, чи хоче малюк іти до школи і що його там приваблює:

1.     Якби були дві школи - одна з уроками російської мови, математики, читання, співу, малювання і фізкультури, а інша лише з уроками співу, малювання і фізкультури, - в якій з них ти хотів би вчитися?

2.     Якби були дві школи - одна з уроками та перервами, а інша лише із перервами і жодних уроків, - в якій з них ти хотів би вчитися?

3.      Якби були дві школи - в одній ставили б за хороші відповіді оцінки, а в іншій давали б солодощі і іграшки, - в якій з них ти хотів би вчитися?

4.     Якби були дві школи - в одній можна вставати лише з дозволу вчительки і піднімати руку, якщо ти хочеш щось запитати, а в іншій можна робити на уроці все що хочеш, - у якій з них ти хотів би вчитися?

5.     Якби в класі у вас захворіла вчителька і директор запропонував би її замінити іншою вчителькою або мамою, кого б ти вибрав?

6.     Якби були дві школи - в одній задавали б уроки додому, а в іншій ні, - в якій з них ти б хотів вчитися?

7.     Якби мама сказала: "Ти у мене ще зовсім маленький, тобі важко вставати, робити уроки. Залишайся в дитячому садку, а в школу підеш на майбутній рік", - погодився б ти з такою пропозицією?

8.     Якби мама сказала: "Я домовилася з вчителькою, що вона ходитиме до нас додому займатися з тобою. Тепер тобі не доведеться ходити вранці в школу", - погодився б ти з такою пропозицією?

9.     Якби твій друг (подружка) запитав, що тобі більш всього подобається в школі, що б ти йому відповів?

Проаналізуйте відповіді дитини. За кожну правильну відповідь дається 1 бал, за неправильну - 0 балів. Якщо маля набрало 5 балів і більше, можна сміливо сказати, що він внутрішньо готовий до школи.

Добре було б простежити за тим, як грає ваше дитина з іншими дітьми, чи уміє грати "за правилами" не лише з однолітками, але і з дорослими.

         Якщо результати тестування вас чогось бентежать, зверніться за допомогою до фахівців. Можливо, у вашому дитячому садку є психолог, який відповість на всі ваші питання, розвіє ваші сумніви.

Вимоги до шкільних ранців

Пам'ятка
— Вага учнівського ранця або ж портфеля має становити не більше ніж 1 кг, щоб не завдавати великого навантаження на хребет і плечі дитини.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Загальна вага підручників із розрахунку на один навчальний день у комплекті з приладдям, не враховуючи вагу ранця, не має перевищувати допустимих гігієнічних норм носіння ваги на відстань до 3 км, а саме для учнів:
      • І—II класів — 1,5-2,0 к

• IIІ—IV класів — 2,0-2,3 кг

— Ранець повинен мати таку конструкцію, щоб під час носіння фіксувати хребет дитини, а саме — жорстку спинку і міцне дно. Жорсткість спинки ранця і її оббивка повинні запобігати тиску ранця та його вмісту на спину учня.

— Довжина плечових ременів ранця має бути регульованою.

— Ширина плечових ременів ранця має бути не менше ніж 3 см.

— Ширина учнівського ранця не повинна бути більша ширини плечей дитини, верхній край — не вище рівня плечей, нижній край — не нижче стегон.

— Слід відмовитися від ранця, який носять на одному плечі, щоб уникнути викривлення хребта дитини.

— Штучні та синтетичні матеріали, текстильні матеріали, вироблені з хімічних волокон, використані під час виготовлення ранця, мають бути дозволені органами охорони здоров'я.
— Ранець має містити деталі з матеріалів контрастних кольорів, оздоблювальні деталі та фурнітуру зі світловідбивальними елементами на передніх, бічних поверхнях та на верхньому клапані ранця, що убезпечать дитину на дорозі, особли¬во в зимовий час, коли на вулиці темно.

— Ранець повинен мати стійке забарвлення. Щоб перевірити це, слід без натиску протерти поверхню ранця сухою або вологою білою тканиною два-три рази. Якщо на тканині залишився слід фарби, то використані матеріали — неякісні.

— Ранець має містити кишені, перегородки чи вкладиші замість кишень і перегородок.

— Ранець має бути обладнаний ручкою для носіння.

— Усі шви на виробі мають бути без пропусків стібків. Кінці швів повинні бути закріплені.

— Шви та оздоблення ранця не мають бути грубими та врізатися в тіло дитини.

— Усі замки та блискавки на ранці мають легко закриватися і відкриватися.

Батьки – головні вихователі. Їхній авторитет. Особистий приклад і педагогічний такт

У давнину осередком всіх виховних сил була сім’я. Вона мала свої традиції, свій уклад, свою славу. Казали :”Ця сім’я майстрів- працьовита. А ця – лінива”. Зверніть увагу – йшлося про сім’ю в цілому. Сім’я несла відповідальність за кожного члена. Кожен наслідував і позитивні, і негативні риси. З дитинства формувалося вміння працювати, отримувати насолоду від добре зробленої справи. Сім’я, дім були одночасно і майстернею, де ткали, плели, шили одяг, вишивали, робили меблі

Сьогодні батькам завжди ніколи, тому вони вважають, що все зроблять швидше без допомоги дітей. Зрозуміло, з дитиною все робиться і важче, і довше. Та наші предки були мудрішими, хоча і в них, очевидно, справ вистачало.

Раніше існувала така традиція: сім’я кілька разів на день зустрічалася за столом за їжею. Тепер ця традиція майже зникла. Але батьки повинні постійно дбати про те, щоб якомога більше бути з дітьми, спілкуватися з ними. Тільки за таких умов сім’я існує як колектив, адже сьогодні батькам і дітям не вистачає єдності, почуття міцного тилу. Як наслідок - невпевненість у собі, стреси, постійно поганий настрій. З сучасного сімейного спілкування зникли і такі прекрасні традиції, як спільне читання, заняття музикою, домашній театр – тобто усе те, що разом із культурою давало дітям і дорослим відчуття єдності, духовної спільності.

Про те, щоб удома було добре і легко, мають дбати чоловік і жінка. Вони повинні в своїх стосунках з дітьми виявляти повагу один до одного, дотримуватись такту, зберігати привабливість як у зовнішньому вигляді, так і в поведінці. Кожен з них повинен турбуватися про те, щоб, порівнявши їх з іншими батьками, дитину переповнювало радісне почуття гордості за своїх рідних. Не можна допускати таких вчинків, які б викликали почуття сорому у когось з батьків. Саме глибокою спільністю інтересів, бажанням створити сприятливу атмосферу, допомогти один одному подолати труднощі та поганий настрій підтримується домашнє тепло.

       Дуже важливо в колі сім’ї не забувати про правила ввічливості, про потребу звертатись один до одного зі словами “будь ласка”, “пробач”, “дякую”. Це не пуста формальність. Адже якщо ці слова говорять від душі, то вони виражають нашу вихованість, ввічливість, повагу до іншої людини, а це, в свою чергу, накладає обов’язок і на інших членів сім’ї поводитись певним чином.
Є над чим поміркувати

Поміркуйте над думками відомого педагога А. С. Макаренка щодо батьківського авторитету.

Виховання дітей починається з того віку, коли ніякі логічні докази і пред’явлення громадянських прав взагалі неможливі, а тим часом без авторитету неможливий вихователь.

 Сенс авторитету в тому й полягає, що він не потребує ніяких доказів, що він приймається як безсумнівне право старшого, як його сила і цінність, що помітно, так би мовити, простим дитячим оком. Батько й мати в очах дитини повинні мати цей авторитет.

Авторитет може бути організований в кожній сім’ї і це навіть не буде важкою справою. Авторитет і слухняність не можуть бути метою. Мета може бути тільки одна: правильне виховання. Є багато форм фальшивого авторитету.

Авторитет придушення. Ця найдикіша форма авторитету буває тільки в дуже некультурних батьків.

Авторитет віддалі. Особливо люблять цю форму в інтелігентських сім’ях… Такий авторитет не дає ніякої користі. Така сім’я не може бути названа розумно організованою сім’єю.

Авторитет чванства. Це особливий вид авторитету віддалі, але, може, ще шкідливіший.

Авторитет педантизму. В цьому разі батьки більше уваги звертають на дітей, більше працюють, але працюють як бюрократи. Вони переконані, що діти повинні кожне батьківське слово вислуховувати з трепетом, що їхнє слово – це святощі.

Авторитет резонерства. Батьки просто заїдають дитяче життя безконечними повчаннями та повчальними розмовами.

Авторитет любові. Це найпоширеніша форма фальшивого авторитету. Багато батьків переконані: щоб діти слухались, треба щоб вони любили батьків, а щоб заслужити цю любов, необхідно на кожному кроці показувати дітям свою батьківську любов. Це дуже небезпечний вид авторитету. Він вирощує нещирих, брехливих егоїстів.

Авторитет добрості. У цьому випадку дитяча слухняність    організується через дитячу любов, але вона викликається не поцілунками, а лагідністю, добрістю батьків.

Авторитет дружби. Досить часто діти ще й не народилися, а між батьками є договір: наші діти будуть нашими друзями. Це, звичайно, добре. Якщо дружба досягне крайніх меж, виховання припиняється або починається протилежний процес: діти починають виховувати батьків.

Авторитет підкупу. Найбільш аморальна норма авторитету, коли слухняність купується подарунками та обіцянками.

Головною підставою батьківського авторитету може бути життя і робота батьків, їхнє громадське обличчя, їхня поведінка. Сім’я – це велика й відповідальна справа, батьки керують своїм щастям і життям дітей.
Поради батькам
Вважається, що у вихованні немає рецептів. Однак і в народній мудості, і в творах вчених-педагогів є правила, принципи, заповіти розумного виховання.

1.    Ніколи не займайтеся “виховною роботою” в поганому настрої.

2.    Чітко визначте, що ви хочете від дитини, а також дізнайтеся, що вона думає з цього приводу.

3.    Надайте дитині самостійність, не контролюйте кожен її крок.

4.    Не підказуйте готового рішення, а показуйте можливі шляхи до нього і розглядайте з дитиною її правильні і неправильні кроки до мети.

5.    Не пропустіть моменту, коли досягнуто перших успіхів. Зверніть увагу на них.

6.    Вкажіть дитині на допущену нею  помилку, щоб вона осмислила її.

7.    Оцінюйте вчинок, а не особистість. Пам’ятайте: сутність людини і її окремі вчинки – не одне й те саме.

8.    Дайте дитині відчути, що співчуваєте їй, вірите в неї, незважаючи на помилку.

9.    Виховання – це наступність цілей.

10.    Вихователь повинен бути суворим, але добросердним.

Пам’ятаючи про те, що  школі часто буває робота нецікава, але важлива, яку потрібно виконувати, слід привчити дитину підкорятися слову «треба». Варто поступово формувати уміння доводити розпочату справу до кінця, переборювати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею.

Готуйте дитину до життя і праці в колективі ровесників.

Мами на вибір

Психологи виділяють чотири типи мам.

1.Тривожна мама.

Їй завжди щось здається. Навіть якщо для дитини не існує жодної загрози, вона вся у тривогах, їй здається, що без неї її дитині ніяк не обійтися. Вона метушиться, її поведінку важко передбачити.

2.Тужлива мама.

Цій ніколи нічого не подобається: ні статус в суспільстві, ні становище сім’ї. Дитина для неї – тягар. Вона нервова, дратівлива, їй страшно попадати “під руку”.

3.Впевнена у  собі, владна мама – це та, яка, швидше за все ще до народження дитини намітила план її виховання і нізащо від нього не відступить. Вона нав’язує свої вимоги, ігнорує думку дитини, а дитячий бунт завжди карає. Одне слово – вона завжди “права”.

4.Спокійна, впевнена мама сприймає свою дитину такою, якою вона є. Вона все знає про свою дитину і вчасно приходить їй на допомогу. Вона уважна до найменших подробиць життя дитини, врівноважена, висуває реальні вимоги до дитини.

Дорогі мами!

Приміряйте на себе ці визначення і будьте при цьому якомога об’єктивнішими. І якщо ви побачили себе не в дуже привабливому світі, подумайте, що можна змінити у ваших стосунках з дитиною, адже стиль вашого спілкування позначається на здоров’ї дитини і формує її характер.

Не бійтесь пестити дитину

Діти – це наша надія, щастя, але і вони нас часом розчаровують, опечалюють. Погодьтесь, ви маєте не ідеальну дитину та й самі ви не ідеальні батьки, а отже, складності у взаєминах з дитиною виникають у кожного з батьків. Не можна уникнути цих проблем, а потрібно навчитись правильно виходити з складних ситуацій, не травмуючи ні себе, ні дітей.

Давайте замислимось над причинами негативної поведінки наших чад. Традиційно, ми батьки, звинувачуємо в упередженості педагогів, в поганому впливі друзів, а той генотип – спадковість? Останні дослідження в напрямку зародженого темпераменту показують, що за спадковими ознаками дитину можна віднести до “важкої” або “легкої” групи у вихованні. Але і “важкі” діти при правильному ставленні до них і відповідному вихованні стають надією, радістю і щастям батьків.

Можливо, вашим дітям не дуже пощастило з оточуючим середовищем – кваліфікованими педагогами, гарними друзями. І це середовище виступає як вирішальний травмуючий фактор. Тоді вам дійсно слід подбати про зміну друзів або педагогів дитини.

Але на емоційну стабільність і психічне здоров’я в більшій мірі впливають не педагоги і друзі. Основне, що робить дитину здоровою, сильною, стійкою – це сім’я, котра є головним психотерапевтом. В сім’ї на дитину впливають два фактори: здорові шлюбні взаємини, правильні способи спілкування між батьками, батьками і дитиною.

Нормальні стосунки в цих сферах дають дитині спокій, а спокій дає сили для подолання труднощів у складних життєвих ситуаціях, котрі неможливо передбачити в житті і котрі треба долати. В ідеальних же умовах дитина ніколи знаходитись не зможе.

Аналіз роботи з проблемними дітьми дає можливість зробити висновок, що причиною нервових розладів у цих дітей є духовна байдужість батьків до дитини або неправильне спілкування з нею.

Перша категорія батьків цих “нещасливих” дітей майже не надає уваги своїм малюкам. Вони народили їх тому, що так вийшло. І зараз діти заважають їм жити. Не скажу, що таких багато, але все-таки вони є.

ІІ категорія – це ті батьки, які в нинішній час настільки зайняті тим, де взяти гроші, в що одягнути, чим нагодувати своїх чад, одне слово, як вижити, що на те, аби поговорити, позайматися, погратися з малюками, їм часу не вистачає. А можливо, вони не вважають це за потрібне або не вміють. Для цієї категорії батьків проблема як вижити матеріально, домінує над проблемою, як вижити емоційно. І якщо для дорослої, сформованої людини емоційне виживання не є першочерговим фактором, то для дитини емоційне, духовне виживання виступає як основа розвитку.

Про це говорять багато психологів і педагогів.

Для того, щоб розібратись, як конкретно діяти в ситуаціях негативної поведінки дитини, необхідно розібратися в тому, що потрібно вашій дитині, щоб вона почувала себе спокійною, впевненою, щасливою, тобто була психічно здоровою. Найбільша фундаментальна потреба дитини – це потреба в любові, увазі. Дитина завжди повинна знати і відчувати, що її люблять. Відчуття потрібності, любові- необхідна умова нормального розвитку і самопочуття дитини.

Отже, ваше завдання – заповнити цю емоційну ємність. А вона буде заповнена тільки в тому випадку, якщо ви будете “передавати” дитині свою любов. І тут  виникають проблеми. Справа в тому, що більшість батьків люблять дитину і показують свою любов до неї тоді, коли вона хороша, розумна, допомагає, слухається. Тобто люблять за умови. Ось така умовна, оцінювальна (хороший – люблю, нехороший – не люблю) любов приносить проблеми у взаємостосунки з дитиною і не дає знайти в негативних ситуаціях правильний вихід. Дитина весь час хоче знати, що її люблять, і вона вас запитує :“Ви любите мене?”

Отже, негативна поведінка вашого чада – це вже наслідок недостатнього прояву своєї любові до дитини, незаповнення її емоційної ємності.

Практика показує, що діти, з якими виникають проблеми – це нерідко діти суворих мам. Багато емоційних проблем можна зняти своїм лагідним, уважним ставленням до доньки чи сина.

Подивіться дитині в очі, присядьте, коли ви говорите з нею. Помилку роблять ті, хто використовує силу погляду для вираження негативних емоцій.

Обнімайте дитину, гладьте, пестіть, голубте. І робіть це щодня, частіше, особливо, якщо у вас виникає емоційна проблема у стосунках. Фізичний контакт швидко змінює душевне самопочуття. Малюкові завжди потрібна увага. Поговоріть тихо, пошепки, вислухайте, поділіться думками. Ці хвилини безроздільної уваги знайдіть для кожної дитини вашої сім’ї.

“ Як же пестити, гладити сина, коли він так себе погано поводить? Він же мені на голову сяде!”  – скажете ви.

 Нагадую: погана поведінка – це наслідок того, що ви мало проявили любові до дитини, напевне, не пригортали сьогодні, не поцілували, не поговорили, може, довго вас не бачив малюк, він не знає, чи любите ви його. Тобто його емоційна ємність не заповнена.

Пам’ятайте, проблеми з дитиною – це проблеми неправильного спілкування з нею. І тому зміни повинні відбутись не в дитині, а у вас. Змінитесь ви, зміните ставлення до дитини – зміниться і вона. Перший крок завжди робить розумніший. А значить ви. Дорослість – це перевага життєвого досвіду, волі і вміння над безпомічністю і невмілістю. Тому ви повинні почати перші.

Умови успішного виховання дітей у сім’ї

Виховання дітей у сім’ї має в більшості випадків суб’єктивний характер і залежить від рівня моральності й культури батьків, їх життєвих планів, ідеалів, вчинків, сімейних традицій. Загальновідомо, що сім’я може сприяти всебічному розвитку особистості або гальмувати його.

Загальну для всіх формулу успішного виховання у сім’ї дати не можна. Сьогодні ми поведемо розмову про основні умови виховання учнів, які можуть бути використані в кожній конкретній сім’ї з врахуванням її особливостей.

У народі кажуть, що гарна та сім’я, де виростають гарні діти. І це справедливо. Адже врешті-решт долю дітей визначають не наші прекрасні поривання, мрії, слова, а загальний мікроклімат сімейного життя, його тональність, загальна спрямованість. Часто можна почути : “ Дивіться, ніяких спеціальних цілей сім’я не ставила, а діти виросли прекрасні“. Думаємо, що нічого випадкового тут немає. Мабуть, батьки жили не заради дітей або заради себе, а жили всі разом цілеспрямованим і радісним життям маленького колективу, де всі люблять одне одного, нікому ніхто не зобов’язаний, де панує атмосфера взаємодопомоги, тепла, справжньої турботи. Це і є по-справжньому добрий педагогічний клімат. Діти, які ростуть у таких сім’ях, не помічають свого щастя, як повітря, яким дихають. Вони природно і гарно розвиваються, живуть своїм багатобарвним життям, скороминучими бажаннями і мріями, їх розмови щирі, а сміх веселий і дзвінкий. Як писав видатний педагог К. Д. Ушинський, до глибокої старості залишаються у нас якісь задушевні зв’язки з тією сім’єю, з якої ми вийшли. Нам якось навіть важко уявити собі, що ці зв’язки уже розірвані назавжди.

Звичайно, добрі сімейні взаємини не виключають розбіжностей думок, суперечок. Але в дружній сім’ї їх розв’язують без роздратування, приниження людської гідності, за будь-яких обставин тут не буде крику, взаємних образ, люди поважатимуть думку одне одного, цінуватимуть авторитет батька й матері, дідуся  і бабусі.

Сім’я- невичерпне джерельце народної педагогіки, практична школа духовності дитини. І якщо в сім’ї здоровий мікроклімат, діти виховуються особистим прикладом батьків у дусі патріотизму і високої духовності.

Однією з умов успішного сімейного виховання є довір’я до дітей, надання їм самостійності. Якщо малюк бачить, що дорослі вірять у його сили, чесність, доброту, порядність, вірять у те, що він зможе перебороти труднощі в навчанні, виправити поведінку, то це довір’я окрилює його, вселяє впевненість у своїх силах, породжує бажання стати кращим.

Для прикладу хочу порівняти такі дві ситуації. Одній дитині мама каже: “ Ти уже навчився самостійно контролювати час, тому можеш сам стежити за виконанням режиму дня. Я впевнена, що все буде добре: і уроки зробиш, і погуляти встигнеш. Нагодуй сестричку  і пограйся з нею. Я тобі повністю довіряю “. В іншій сім’ї мати сварить сина за те, що він довго гуляв на вулиці, у той час, коли давно пора виконувати домашні завдання : “ Знову ти довго гуляв. Тобі говори – не говори – як в стіну горохом, нічого не допомагає. Хіба таким можна довіряти ? “. Звичайно, у першому випадку в дитини підвищується почуття відповідальності за свої справи. У другому – недовір’я може озлобити дитину, викликати впертість, небажання стати чемною. Часто в таких випадках малюку хочеться зробити щось назло дорослим. Та найстрашніше, мабуть, те, що дитина сама опускає руки : “ У мене і так нічого не вийде “.

Помиляються ті батьки, котрі постійно за приклад своїм дітям, ставлять їх ровесників (добре вчиться, гарно поводиться). Це озлоблює малюка. Краще проявити впевненість : “ Я вірю, що завтра в тебе вийде краще. Подивись і порівняй, як ти написав вчора і наскільки акуратніше – сьогодні “. Таке довір’я, як правило, підтягує дитину, сприяє самовихованню, самовдосконаленню. Відверті, довірливі стосунки між батьками і дітьми роблять мікроклімат сім’ї найбільш благополучним.

Характеризуючи умови успішного виховання дітей, не можна забувати про чуйне ставлення до найстарших членів родини – бабусі й дідуся.

Нерідко в сім’ях з легкої руки деяких молодих батьків вкорінюється зневажливе ставлення до думок, порад дідусів і бабусь. А вони ж пройшли великий життєвий шлях, зробили багато для країни і для нас особисто. Важко уявити, як ранять їх такі грубі репліки : “ Що ви розумієте ? “, “ Хто вас запитує ? “ та ін.

Нерідко чуєш від батьків : “ Ви не знаєте, який у нашої бабусі важкий характер. Вона нам тільки заважає виховувати дітей “. У таких випадках, мабуть, треба і до себе бути критичним. Може, і вам тепер не вистачає витримки. Адже був час, коли бабуся була потрібна і не заважала. Спробуйте підрахувати, скільки щоденних турбот припадає на долю тих стареньких людей, які “нічого не роблять“, а тільки доглядають за домівкою. Деякі батьки повністю перекладають на них виховання своїх дітей. Бабусі (особливо в містах) супроводжують першокласників до школи, зустрічають після уроків, годують, стежать, як малюк виконує уроки, готують вечерю. Численним і складним справам немає кінця. Ви ж на роботі спокійно працюєте, бо впевнені, що вдома все гаразд. То, можливо, варто критичніше поставитися до своїх висновків про бабусину працю. У молоді роки ми мало замислюємося над власною старістю, та нам і важко це уявити. В одному можна бути впевненим : якщо змалку дитина відчуватиме, з якою повагою, чуйністю ви ставитесь до своїх батьків, це обов’язково позначиться і на ставленні до вас у зрілі роки.

У дитячої письменниці В. Осєєвої є мудре оповідання “ Бабуся “. Послухайте уривок з нього :

“ Прийшов до Бориса товариш. Товариш сказав:

-     Здрастуйте, бабусю !

Борис весело підштовхнув його ліктем :

-     Ходім, ходім ! Можеш з нею не вітатися. Вона вже стара старушенція.

Бабуся обсмикнула кофту, поправила хустку і тихо поворушила губами :

-     Образити – що вдарити, приголубити – треба слова шукати.

А в сусідній кімнаті товариш казав Борису :

- А з нашою бабусею завжди вітаються. І свої, і чужі. Вона у нас головна.

- Як це, головна ?

- Ну, старенька…всіх ростила, її не можна кривдити. А чого ж ти зі своєю так ? Гляди, батько прочухана дасть за це.

-     Не дасть, - насупився Борис. Він сам з нею не вітається.

Товариш похитав головою.

- Дивно ! Тепер старих усі поважають…От в одних у нашому дворі дідусеві погано жилося, так вони тепер йому платять. Суд ухвалив. А соромно ж як перед усіма, жах !

- Та ми свою бабу не кривдимо, - зашарівся Борис. – Вона у нас … сита і здорова.

Прощаючись з товаришем Борис затримав його біля дверей.

-     Бабо, - нетерпляче гукнув він, - іди-но сюди !

- Іду, йду ! – зашкутильгала з кухні бабуся.

-     Ось, - сказав товаришеві Борис, - попрощайся з моєю бабусею.

Після цієї розмови Борис часто ні з того, ні з сього запитував у бабусі :

- Кривдимо ми тебе ?

А батькам казав :

- Наша бабуся краща за всіх, а живе гірше від усіх – ніхто про неї не піклується !

- Хто це тебе навчив батьків осуджувати ? Гляди мені, малий ще ! І розхвилювавшись, накидалися на бабусю :

- Це, мабуть, ви, матусю, дитину підбурюєте ? Якщо невдоволені нами, могли й самі сказати.

Бабуся, м’яко всміхаючись, хитала головою :

-“ Не я вчу, життя вчить. А вам би, дурненькі, радіти треба. Для вас син зростає. Я своє віджила на світі, а ваша старість попереду. Що уб’єте, те не вернете “.

       Ці мудрі слова згадуйте частіше.

Цінуючи думки старших у родині, варто турбуватися про єдність вимог всіх дорослих у ставленні до дітей. Головним є таке правило : ні за яких обставин не допускати в сім’ї різних дій, неузгоджених впливів. З нашої вини маленька людина часто вирішує такі проблеми, які їй не під силу, більше того, вони травмують її свідомість. Це стосується як дрібниць, так і вагомих справ. Скажімо, мати на прогулянці дозволяє купити морозиво, а бабуся категорично проти. Справа доходить до такої суперечки, що, нарешті, куплене морозиво не приносить хлопчикові ніякого задоволення. Або батько наполягає, щоб донька щоранку робила зарядку, а мама, коли батько у відрядженні, шкодує дівчинку ( нехай поспить ) і порушує заведений порядок. Якщо глянути критично, то в нашому житті таких, на перший погляд, “ дрібниць “ є чимало. Врешті-решт, саме вони найсильніше впливають на загальний тон буденного життя, визначають спокій і душевний затишок рідної домівки.

Єдність вимог, їх розумна послідовність, звичайно, вимагають від дорослих нервових зусиль, уміння поступитися власним бажанням. Чим раніше дитина звикає до усталеного життя, тим легшим воно буде з часом і для вас, і для неї. Спільні турботи про долю дітей, звичайно, головне, що об’єднує батьківські зусилля на довгій і тернистій ниві життя. Тут не може бути місця свавіллю, егоїзму, дрібним розрахункам.

І, нарешті, пам’ятайте, що виховання дітей у сім’ї – не особиста справа батька й матері, а справа великої державної ваги, тому що наші діти – це майбутнє України. Вони будуть творити історію. Наші діти -  це майбутні батьки і матері, які теж будуть виховувати своїх дітей. Але й це ще не все : наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед державою.

Як уникнути “домашніх баталій”

Виховуючи дитину, ми неминуче обмежуємо її поведінку. “Хочу” і “Не можна”, “Не хочу” і “Треба” – ось джерело конфлікту, що у деяких сім’ях переростає в “силову боротьбу”, справжні “домашні баталії”

“Не розмірковуй багато, слухай, що тобі говорять!”, “Буде так, як я сказав!”, “Якщо ти…, то я…!” – чуємо ми від дорослих.

- “Залиш мене у спокої!”, “Все одно буду!”, “Ти погана, я тебе не люблю!” – чуємо з іншого боку у відповідь.

Вимагаючи беззаперечної слухняності, ми придушуємо творчі задатки дитини, але й залишати без уваги негативну поведінку не можна: вседозволеність – аж ніяк не краща альтернатива авторитарному стилю виховання.

   Як домогтися від дитини відповідної поведінки, залишаючись із нею “по один бік барикад”, не доводячи справу до конфронтації?

На цю тему написано багато книг. Перш ніж узятися за дисципліну, спробуйте дати відповіді на такі запитання.

1. Чи відповідають ваші вимоги можливостям дитини

Може, ви ставите перед нею явно недосяжні цілі. Проконсультуйтесь із психологом, він допоможе з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дитини визначити, які вимоги можна вважати реальними, а які вам краще відкласти на рік-два.

2. Чи не зловживаєте ви своїми повноваженнями “головнокомандувача”

Проголошуючи свої “треба” і “не можна”, чи не забуваєте ви про право дитини на своє власне “хочу?” Спробуйте впродовж трьох хвилин пригадати хоча б 5 питань, з яких ваша дитина зазвичай сама приймає рішення і вас це не дратує. Якщо пригадати важко, ви перестаралися – життя вашої дитини занадто регламентоване і рано чи пізно виникне “бунт на кораблі”.

Складіть перелік ваших вимог до дитини. Запишіть їх за ступенем важливості. І розділіть їх на 3 групи. Група А – ваші беззаперечні вимоги (обов’язкові для виконання), група В – ваші побажання (можливі варіанти), група С – ваші мрії. Намагайтеся саме так до них ставитися.

       Залиште дитині право вибору в деяких ситуаціях. Давайте їй право брати активну участь у тому, що стосується її особисто. На помилках вчаться. Дозволяйте дитині відчувати негативні наслідки своїх дій. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме відповідальнішою.

Тепер перейдемо до порад.

1. Наполягаючи на своєму, ставтеся до маленької дитини з повагою, не принижуйте гідність дитини.

Висловлюючи несхвалення, звертайтеся до вчинків, а не до особистості дитини. Не чіпайте особистість, визначайте тільки вчинки, тільки конкретні дії. Не “ти погана”, а “ти зробила погано”. Не “ти жорстокий”, а “ти вчинив жорстоко”. Не дармоїд, не брехун, а лише вчинив, повівся.

Не критикуйте почуття дитини. Не думайте, що дитина, яку ви присоромили, одразу перестане сердитися, зловтішатися. Почуття людини – це частина її “Я”, рівень розвитку почуттів відбиває рівень розвитку особистості. Критика на адресу почуттів рівнозначна загальній критиці на адресу особистості дитини.

Разом з тим дорослий може і повинен учити дитину виявляти свої почуття в соціально прийнятній формі. Дитина повинна відповідати за свої вчинки і дорослий може вимагати контролю над ними.

Вмійте вислухати дитину. Дайте “обвинуваченому” слово! Не позбавляйте його права бути почутим, спробуйте зрозуміти його. “Роби те, що я кажу, твоя думка мене не обходить!” – не найкраща форма діалогу між цивілізованими людьми. Вона принижує гідність дитини. Саме по собі відчуття, що тебе почули і зрозуміли, часто знімає напругу.

Поспостерігайте за собою: коли ви слухаєте, ви дійсно слухаєте чи чекаєте, коли настане ваша черга говорити?

Вимагаючи “капітуляції”, запропонуйте “почесні” умови. Наполягаючи на своєму, “не заганяйте дитину в кут”. Запропонуйте таке рішення, яке дасть можливість із честю вийти зі скрутного становища – це допоможе їй погодитися з вашою точкою зорою.

Не жартуйте з вогнем! Іронія і жарти на адресу дитини часто провокують з її боку упертість, агресію. Вона не завжди може відповісти вам тим самим і захищає своє “Я” доступними засобами.

Ображають почуття власної гідності та ускладнюють ситуації:

-     порівняння з іншими на користь інших;

- похвала на адресу інших на тлі невдач і труднощів дитини;

-команди, накази, категоричні вказівка з підтекстом “Твої почуття, думки, бажання мене не цікавлять!”;

-  погрози;

-  слова “ти завжди …”, “ти ніколи…”;

-  слова типу “це елементарно”;

- песимістичні пророцтва на майбутнє (Ну що гарного можна чекати від тебе , такого поганого!

2. Вимагаючи відповідної поведінки, починайте не з моментів, що розділяють вас, а з того, у чому ви одностайні. Спочатку говоріть дитині так, а лише потім але.

 Найкраще, коли ви одностайні в тому, що ваша дитина взагалі-то гарна. Якщо ви маєте намір довести їй, що вона погана, вам доведеться долати різні труднощі. Перш ніж перейти до критичних зауважень, висловіть дитині загальне схвалення чи спробуйте знайти в її поведінці щось гідне похвали. Почніть із цього... Потім висловіть своє невдоволення, побажання чи вимоги. І закінчіть знову на позитивному. Показавши дитині, що ви однодумці, а не противники, ви маєте більше шансів донести до неї свою критику, минаючи захисні механізми.

Ще одна можливість домогтися одностайності – співпереживання. Вам не подобається поведінка вашої дитини, ви обурені і готові висловити все, що думаєте з цього приводу. Якщо ви зацікавлені в змінах – не поспішайте. Спробуйте зрозуміти, що з цього приводу думає і відчуває вона. Напевно якісь почуття дитини вам будуть близькі і зрозумілі. Їх не можна ігнорувати. Адже вони є, вони існують, вони важливі для вашої дитини. І їй набагато простіше буде дотримуватись готових зірватися з ваших вуст вказівок, якщо перед цим вона відчує з вашого боку розуміння і співпереживання. Так вам набагато легше буде “вести” дитину за собою і домагатися бажаного.

“Я уявляю, як тобі не хочеться сідати за уроки, по телевізору фільми” – набагато ефективніше, ніж “Скільки можна сидіти перед телевізором, за уроки ще, напевно, й не брався”.

Інтереси дитини можуть стати ще однією загальною точкою, відштовхуючись від якої, ви зможете разом рухатись вперед. Придивіться, чим найбільше захоплюється ваша дитина. Деякі з цих занять можуть вам здаватися порожніми і навіть шкідливими. Проте пам’ятайте, що для неї важливі вони і цікаві, тому до них варто ставитися з повагою. На хвилі інтересу вашої дитини ви зможете почати передавати їй те, що вважаєте корисним. Це нагадує спосіб щеплення сортової яблуні і дички. Сам “культурний саджанець” у землі не виживе. Але він добре прищеплюється до існуючих захоплень. Пов’яжіть запропоноване вами із задоволенням якоїсь актуальної потреби дитини – і справа зрушиться.

Спільна “зона радості”, час, коли дитині з вами добре, вас міцно поєднає, роблячи дитину сприйнятливішою до ваших думок, побажань, вимог.

3. Залучайте дитину до “законотворчості”, поділіться з нею “законодавчою владою”. Встановлюючи правила і норми, обов’язкові для виконання, поцікавтеся думкою дитини.

“Я хочу з тобою порадитись” – гарний початок для викладення якоїсь назрілої потреби. Дитина має зрозуміти, що вас турбує, і стати рівноправним учасником у пошуках виходу із цієї ситуації.

“Домовимося так” – цією фразою можна розпочати розмову про взаємні зобов’язання. Але це має бути розмова між рівними. У випадку порушення своїх зобов’язань дитиною відповідна акція батьків вже не сприймається як помста чи покарання. Вона просто говорить про те, що договір розірваний… Але якщо “сторони” зацікавлені, його, звісно, можна відновити.

“Вибирай” – цим можна закінчити перелік прийнятних, на ваш погляд, альтернатив поведінки дитини. І пр цьому остаточне слово начебто залишається за нею. Якщо вона вибере сама, вірогідність виконання ваших вимог істотно зросте.

 “Змінююся, незважаючи!” – переконливий прийом для тих випадків, коли дитина предентує на права дорослого (чому тобі можна, а мені – ні). Запропонуйте їй помінятися, тільки поясніть, що з вашими правами вона одержить і ваші обов’язки. Швидше за все, вона зупинить власний вибір на традиційному “поділі праці”.

4. Вимагаючи слухняності, робіть це твердо і рішуче. Адже в тому, “Васька слухає і їсть”, винен кухар.

Пам’ятайте, що після “а” доведеться сказати “б”. Збираючись висловити якусь вимогу до дитини, зважте, чи достатньо у вас сил і часу, щоб наполягати на своєму.

Формулюйте свої вимоги коротко. Не кількість аргументів вирішує справу, а їх сила. Багатослівність – ознака слабкої позиції. Черговість наведення аргументів впливає на їх переконливість. Найбільш переконливий такий порядок: сильний, середній за голосом і найсильніший аргумент.

Не повторюйтесь. Якщо те, що ви хочете сказати, говорилось вами не один раз, промовчіть або скажіть щось інше.

Будьте мужні. Не відступайте, навіть якщо вам здається, що дитина у цю хвилину вас ненавидить. Це почуття стосується не вас і воно тимчасове. Якщо ви не принизили і не скривдили малюка, його справжні почуття обов’язково повернуться.

Не втрачайте самовладнання. У цю хвилину важко бути врівноваженим і спокійним.

5.Починаючи “вибухонебезпечну розмову”, переконайтеся, “чи немає поблизу відкритого вогню”.

 Зауваження, претензії, критику, заборони, вимоги можна висловлювати тільки в спокійній обстановці. Поганий настрій, втома, емоційні негаразди – не кращий час для дисциплінарного впливу. Краще відкласти розмову. Швидше за все, вона призведе до конфлікту.

6. Якщо справа дійшла до покарання…

Покарання має бути відповідним до провини дитини.

Не можна карати ігноруванням. Гра в “мовчання” непосильна для психіки дитини.

Караючи, краще позбавити дитину чогось приємного.

Покарання можна подати дитині, як звичайний наслідок її поганої поведінки. Ті неприємні моменти, що відчуває покарана дитина, не повинні сприйматися нею як помста роздратованого або скривдженого дорослого, як перемога дорослого у війні з дитиною. Важливо, щоб не тільки дорослий, а й дитина розуміла, навіщо її карають. Якщо дитина не вимила посуд, можна пояснити їй, що тепер ви не встигнете спекти пиріг, який усі люблять.

Не забувайте, що порозуміння, співпереживання, увага до почуттів вашої дитини – це золотий фонд ваших взаємин, що гарантує вихід із будь-яких труднощів і конфліктів.

Як виховати у дитини любов до читання

Загальновідомо, що для успішного навчання дитини по всіх предметах необхідно уміти добре читати, мати інтерес до книг. Інколи дитині важко розв’язати задачу тільки тому, що не уміє її правильно прочитати. Грамотне письмо також пов’язане з навичками читання.

У початковій школі учні починають читати самостійно, їм дозволяють брати книги зі шкільної бібліотеки. У ба­гатьох дітей з'являється власна домашня бібліотека. Діти розказують одне одному про прочитані книги. Їм хочеться бути схожими на улюблених літературних героїв.

Всі батьки знають про користь читання, тому цілком природна і законна їх тривога, якщо дитина не любить книги. «Що треба зробити, щоб дитина полюбила читан­ня? — часто запитують вони.— Ми купуємо багато книг, а син і не дивиться на них».

Звичайно, помиляються ті батьки, які вважають, що варто лише купити книгу, як вона відразу ж сподобається дитині. З боку батьків потрібна велика увага до читання мо­лодшого школяра, допомога і керівництво його читанням. Треба навчити дітей любити книгу.

Більшість молодших школярів люблять читати. Але самі вибрати книгу вони не можуть. Тому дуже важливо, щоб дорослі стежили за підбором книг для дитячого читан­ня. Деякі батьки помилково думають, що будь-яке читання корисно, а інші вважають, що за читанням дітей повинні стежити вчитель і бібліотекар, а роль батьків у цій справі невелика. Дійсно, і вчитель, і бібліотекар стежать за читан­ням дітей, та не завжди вони можуть захистити учнів від літератури, не призначеної не для цієї вікової групи. Лише спільні зусилля бібліотекарів, вчителів і батьків можуть вплинути на правильний розвиток Дитячого читання.

Для кожного дитячого віку існують рекомендаційні списки літератури «Що читати дітям». Вони є в кожній шкільній і районній бібліотеці. До цих списків, складених з урахуванням віку дітей, включені твори художньої і науко­во-популярної літератури, книги класиків і сучасних пись­менників, українська і зарубіжна література, поезія і проза.

Батьки повинні стежити, щоб до рук дітей потрапляли книги, призначені для їх віку. Тому доцільно в основному дотримуватися тих рекомендацій, які дані в списках для читання. Марно деякі батьки гордяться тим, що їх діти із задоволенням читають книги для дорослих. Це часто буває шкідливим, тому що молодші школярі не можуть повністю зрозуміти і усвідомити всю глибину твору. Вони ще не сприймають його належним чином, стежать тільки за роз­витком сюжету і уловлюють лише основний зміст книги. Таке читання виробляє шкідливу звичку читати поверх­нево, пропускаючи опис природи, характеристики героїв, міркування автора.

Наглядаючи за читанням дітей, треба обов'язково праг­нути до того, щоб книги були різноманітної тематики: казки, оповідання про тварин і рослини* пригоди, оповідання про ге­роїв, працю дорослих і дітей, про школу, музику, мистецтво.

Добираючи книги, треба враховувати індивідуальні ін­тереси дітей. Діти, особливо хлопчики, часто захоплюють­ся лише пригодницькою літературою. Ця тяга до пригод, гострим, захоплюючим сюжетам цілком природна, та треба спрямувати її в потрібне русло. Треба прослідкувати, щоб книги пригодницького жанру не були єдиними в читанні ді­тей, щоб до їх рук не потрапляли книги, призначені для до­рослих. Якщо дитину особливо цікавить життя рослин або тварин, нові машини, мандрівки, слід добирати книги, із яких вона могла б отримати нові і цікаві для неї відомості.

Особливо треба звернути увагу на розвиток у дітей ін­тересу до науково-популярної літератури, Учні четвертого класу повинні читати доступні для них книги по географії, природознавству, техніці. Треба привчити дитину брати їх із бібліотеки.

Якщо дитина росла і розвивалася в обстановці, де літературні бесіди, слухання, читання є нормою повсякденного життя, вона і  в школі цікавитиметься змістовною і різносторонньою інформацією, яку можна почерпнути головним чином із книг. Із неї виросте зосереджений читач.

Часто буває так, що дитина знає всі букви, може читати, та не хоче. Батьки обурюються: «Адже ти вже умієш чи­тати. Невже тобі не хочеться самому прочитати книжку?» І тоді вхід йде примус: «Прочитай ще хоч рядок», «Доки не дочитаєш сторінку, не підеш гуляти» та ін.     

Існують різні точки зору на необхідну швидкість читання в кінці початкового навчання.

В.Сухомлинський у своїй книзі «Розмова з молодим директором школи» писав, що нормальне читання – це читання в темпі 150-300 слів за хвилину. Щоб з’ясувати обґрунтованість тих або інших рекомендацій, В. Зайцев, що займається проблемою техніки читання, зіставив успішність 6—8 класів із швидкістю читання цих же учнів у третьому класі. Що ж з'ясувалося? Ті, хто став відмінником, читали до кінця тре­тього класу читали в середньому 150 слів за хвилину, хорошисти — 120 слів за хвилину. Отже, якщо ми хочемо, щоб наші діти займа­лися переважно на відмінно, ми повинні виконувати рекомендації В. О. Сухомлинського.

Як показує досвід, більшості учнів цілком, доступна швидкість читання 120 слів за хвилину. Як цього добити­ся? Володимир Зайцев дає наступні рекомендації:

1.     Якщо дитина перебуває ще лише на перших сходинках оволодіння технікою читання, не треба примушувати
її подовгу читати. Краще читати трохи менше, та частіше.
Почитати 5—7 хвилин і переказати зміст абзацу. Через годину-дві ще 1—2 абзаца. Перед сном ще одна порція. Ефективність такого тренування набагато вища, ніж читання протягом години-півтори за один прийом.

2.    Добрі результати дає читання перед сном. Справа в тому, що останні події дня фіксуються емоційною пам'ят­тю, і в ті години, коли людина спить, вона перебуває під їх враженням.

3.    Якщо дитина не любить читати, то необхідний осо­бливий режим читання. Дійсно, якщо дитина не любить чи­тати, то це означає, що у неї при читанні виникають труд­нощі. У режимі спеціального читання дитина читає 1—2 рядки і після цього отримує короткий відпочинок. Такий режим автоматично виходить, якщо дитина проглядає діа­фільми: два рядки під кадром прочитала, подивилася кар­тинку — відпочила. Наступний кадр — знову два рядки прочитала, потім подивилася картинку. Цей прийом ціл­ком підходить тим дітям, які читають неохоче. .

4.    Для того, щоб привчити дітей самостійно читати, можна використовувати такий прийом. Хто-небудь із до­рослих починає читати дитині та на найцікавішому місці припиняє читання вголос. Захоплена подіями в книзі і ба­жанням узнати, що відбудеться далі із героями, дитина в більшості випадків продовжує читати самостійно. Дорослі потім повинні спитати її, про що вона прочитала, похва­лити її за самостійність, висловити надію, що тепер вона завжди сама читатиме.

Наступну книгу можна розпочати читати так само. По­ступово дитина набуває смаку до самостійного читання. Можна розповісти дитині хоча б один, але найцікавіший епізод із якої-небудь книги. Молодший, школяр обов'язково спитає: «А що далі? Розкажи, що потім було?»

У відповідь треба дати книгу: «От прочитай. Ти тут діз­наєшся про багато чого дуже цікавого».

5. Для того, щоб дитина наочно бачила своє зростання в оволодінні технікою читання, треба частіше вимірювати швидкість читання і робити це найурочистішим чином. Слід озброїтися годинниками із секундною стрілкою, книжкою з крупним шрифтом і легким текстом. Нехай дитина читає рівно одну хвилину. Підрахуйте, скільки слів вона встигає прочитати за хвилину. Важливо оцінювати лише техніку читання, а не достоїнства маленького читача. Для цього недостатньо загальних слів «добре», «молодець», «вже швидше». Дитині будуть зрозуміліші конкретніші оцінки («Цілих 20 слів за хвилину! Чудово!», «У березні було 40, а зараз 45 слів за хвилину!» іт. п.). Необхідно відзначати зростання, порівнювати сьогоднішні результати із вчораш­німи, радіти кожному кроку вперед, кожному успіху. Пе­дагоги дійшли, висновку: якщо дитина на першому році навчання не навчилася нормально читати, то її інтерес до навчання значно падає.

Навчившись читати, дитина відкриває для себе світ ве­ликої літератури. Особливе місце в ньому посідає, казки. Казка — перша сходинка входження в країну знань, у світ культури. Як говорив Корней Чуковський, «казка є найздоровіша їжа — не ласощі, а насущний і дуже живильний хліб».

Інколи діти не люблять читати тому, що їх перші само­стійні книжки були нудними, вони не зачепили ані думки, ні почуття дитини, пройшли повз її свідомість. Тому бать­кам треба бути особливо уважними до підбору перших книг для самостійного читання. Книги повинні бути із яскра­вими: малюнками, цікавою фабулою і невеликі за змістом, щоб дитина змогла швидко прочитати їх.

Щоб дитина полюбила читання, дуже важливо створи­ти їй власну домашню бібліотеку. Своя бібліотека, поличка, для книг, можливість обмінюватися книгами із товариша­ми — все це викликає у дітей інтерес до книги.

У створенні власної домашньої бібліотеки можуть бути два підходи.                                .,

Перший підхід— це робоча бібліотека, що допомагає в повсякденній учбовій і позурочній праці: словники, ен­циклопедії, науково-популярна література.

Другий підхід — придбання улюблених книг, що про­читані і стали улюбленими (книги-друзі, книги-помічники» книги-співрозмовники).

Дитину слід записати в бібліотеку, де із великої кіль­кості книг можна вибрати те, що потрібне саме їй. Під час першого відвідування бібліотеки батьки можуть розказати, хто в ній працює, як розташовані книги, де знаходиться періодика, як займатися в читальному залі та ін.

У деяких сім'ях стало доброю традицією зберігати улю­блені дитячі книги. Життя у цих книг може бути довге: їх читали бабуся, дідусь, мама; тато, а зараз вони стали друзя­ми дитини. Така сімейна традиція не лише виховує дбайли­ве ставлення до книги; це ставлення до книги доповнюється почуттями до найдорожчих людей.

Зближують батьків і дітей сумісна покупка книг, їх ре­монт, наведення ладу в домашній бібліотеці і, звичайно, сумісне читання і обговорення прочитаного.

Дитина що навіть швидко читає, ще довго потребувати­ме того, щоб їй читали вголос, щоб, читаючи, відповідали на її запитання, ділилися із нею своїми переживаннями і думками про прочитане.

Вчитель розповідає батькам, як дитина повинна чита­ти книгу. Треба привчити дітей починати читання з обкла­динки і титульного аркуша книги, на яких наведаться пріз­вище автора, художника, що зробив малюнки до книги, видавництво і рік видання. Діти, як правило, не зверта­ють уваги і не прагнуть запам'ятати ці дані про книгу. «Я забув, хто написав книгу», «А навіщо запам'ятовувати, хто написав книгу, адже про що написано, я пам'ятаю», «Я всіх письменників плутаю і ніяк не можу запам'ятати, хто написав які книги»,— нерідко можна чути від дітей.

Батьки повинні дуже терпляче, але неухильно вимагати від дітей, щоб вони запам'ятовували прізвища автора, ху­дожника і назву книги. Корисно буває перед початком чи­тання спитати дитину, які книги цього письменника вона вже читала і що вона знає про нього, чи зустрічалися їй вже де-небудь малюнки художника-ілюстратора книги.

Треба, щоб дитина читала книгу уважно, не поспішаю­чи. Часто молодші школярі, прочитавши п'ять-шість сто­рінок, заглядають на останню сторінку — чим кінчилося? Прочитавши закінчення книги і дізнавшись про долю геро­їв, діти, природно, продовжують читати менш уважно, про­пускають цілі сторінки або розділи книги, а інколи просто залишають її. Батьки уважно повинні стежити за тим, щоб у дітей не з'явилася така шкідлива звичка. Не слід розказу­вати дітям заздалегідь, як розвиваються події в книзі, чим вона закінчиться.

Для дітей молодшого шкільного віку велике виховне значення має розгляд ілюстрацій в книзі. Вони допомага­ють дитині зрозуміти і запам'ятати прочитане. Багато кар­тинок дають можливість уявити собі ті явища і предмети, які дитина не може побачити безпосередньо. Дивлячись на картинки, можна побувати на півночі і в тропічних країнах; живучи далеко від моря, побачити пароплави і бурхливий океан, взнати, як живуть діти в інших державах.

Важливо навчити дітей розглядати малюнки в книзі, помічати цікаві деталі. Часто діти хоч і дивляться на кар­тинки, але не всі бачать в них. Тому велике значення ма­ють питання батьків, спрямовані на те, щоб дитина уважно розглянула те, що зображається. Що намальоване на цій картинці? Як звуть зображених на ній дійових осіб? Що вони роблять? Чи добре поступають?

Дуже добре, коли діти розповідають про прочитане. Розповідаючи, дитина розвиває свою мову, у неї виробля­ється уміння виділити головне в книзі. В процесі розповіді чіткіше формується ставлення до вчинків героїв, до описуваних подій.

Якщо дитині важко на перших порах розповісти про прочитане, треба допомогти їй за допомогою питань: що ти дізнався із книжки? Коли і де це було? Що тобі сподобалося найбільше?

Питання про прочитане важливе і тому, що батьки мо­жуть проконтролювати читання дитини чи всю книжку вона прочитала, чи все зрозуміла в ній, чи правильна її думка про поведінку героїв. Звичайно в бібліотеках дітям ставлять такі питання. Це дуже дисциплінує їх, примушує уважніше чита­ти і запам'ятовувати прочитане. Дитині 7—8 років ще важ­ко написати відгук про книгу, тому треба заохочувати праг­нення дітей намалювати самому картинку до прочитаного.

Учням четвертого класу дуже корисно порадити і до­помогти написати відгук про прочитану книгу. Відгук мо­лодшого школяра про книгу не повинен бути складним за формою і змістом. У більшості випадків дитина відповідає на запитання: про кого або про що написана книга? Що сподобалося в книзі і чому? Хто з героїв особливо сподобав­ся? У відгуку обов'язково указуються автор і назва книги. Дуже добре, якщо в сім'ї практикуються систематичні су­місні читання книг вголос. Це зближує батьків і дітей, до­помагає батькам краще взнати дітей, зрозуміти їх інтереси : захоплення.

Як разом читати? Передусім вибирається цікава і захо­плююча книга, щоб діти із задоволенням чекали вечори, коли всі сядуть разом і читатимуть. Читати вголос слід по черзі: сьогодні читає батько, завтра— син і т. п. Читання вголос — корисне тренування для дітей: вони звикають чи­гати виразно, голосно і чітко. Треба визначити тривалість читання — не більше 45 хвилин, із тим, щоб читання не втомило дітей, не приту­пило інтересу до книги.

Добре, коли батьки і діти діляться враженнями про книгу. У сім’ї виховується культура поводження з книгою. По-перше, треба привчати дітей берегти книгу. Діти повинні знати, що книгу не можна кидати, рвати, малювати, загинати кути сторінок, вирізати із неї малюнки.

Необхідно також привчати дітей дотримуватись основних правил гігієни читання. Діти повинні знати, що очі треба берегти. Не можна читати при слабому освітленні. При читанні слід давати короткий відпочинок очам через кожні 45-50 хвилин.

Харчування дитини

Вчені встановили, що стан зубів дитини визначають багато факторів: режим і харчування майбутньої матері в період вагітності, харчування самої дитини , перенесені хвороби. Високий ступінь кулінарної обробки їжі, споживання консервованих продуктів, а також значне зростання споживання рафінованих вуглеводів у вигляді солодощів можуть служити причиною розвитку карієсу зубів. 
Порушення, які виникають в одній з ланок цього ланцюга, в тій чи іншій мірі відбиваються на стані зубощелепної системи дитини.

Організм дитини, який росте і розвивається, особливо у віці 6-7 та 10-11 років, коли значно збільшуються зріст, маса тіла, кількість зубів, відчуває підвищену потребу в солях кальцію, вітамінах, білках, фторі. Тому харчування дитини має бути збалансованим як в кількісному, так і в якісному відношенні.
Діти старшого віку і дорослі повинні споживати протягом дня в середньому 80-100 г білків, 400-500 г вуглеводів, 80-100 г жирів (у тому числі 10% рослинних жирів), до 0,1 г вітамінів, до 20 г солей (у тому числі 10 г кухонної солі).
Дефіцит білкової їжі в період розвитку зуба може призводити до порушення структури емалі, що формується. Особлива роль належить незамінним амінокислотам, обмін яких порушується при карієсі.

Найбільш збалансованим щодо вмісту кальцію, фосфору і жирних кислот є козине молоко та його продукти; щодо кальцію і фосфору — абрикоси, персики, вишня, слива, черешня, морська та річкова риба; щодо кальцію, фосфору і магнію — яблука, редис, квасоля, гарбуз, капуста білокачанна, риба. Найбільша кількість водорозчинних сполук фтору міститься у вищих сортах чаю і морській капусті. Велика кількість мікроелементів міститься в морепродуктах.

Найкращим джерелом кальцію є молоко та молочні продукти, які сприяють повноцінній мінералізації емалі. 0,5 л молока забезпечує добову потребу дитини (школяра) в кальції. Джерелом кальцію також є бобові, горіхи, яєчний порошок, вівсяна крупа, м'ясо, овочі, фрукти.
Шкідливий вплив на тверді тканини зубів чинять вуглеводи, більшість з яких (сахароза, фруктоза, глюкоза) легко ферментується мікроорганізмами зубного нальоту з утворенням органічних кислот, здатних посилювати процеси демінералізації емалі. Їжа — це чинник самоочищення ротової порожнини, природного звільнення від м'якого зубного нальоту. Тому одним із шляхів посилення самоочищення ротової порожнини є вживання твердої" їжі. Необхідною умовою, що сприяє ефективній профілактиці карієсу, є дотримання режиму харчування та раціональне вживання цукру. Чим частіше вживається цукор, чим більше він залишається на поверхні зуба, тим більше сприятливих умов для утворення кислот, які здатні викликати демінералізацію емалі. Тому солодкою стравою не слід закінчувати прийом їжі і особливо їсти солодке на ніч. Необхідно після кожного прийому їжі, а після прийому солодкого обов'язково прополоскати рот. Бажано споживання солодощів поєднувати з питтям несолодкого чаю або молока.

Одяг дитини

Пам'ятайте, що одяг дитини має відповідати порі року, бути легким та зручним, оберігати тіло дитини від охолодження та перегрівання, красивим і яскравим, аби створювати дитині гарний настрій.

- Віддавайте перевагу одягу з натуральних тканин — він повітропроникний та не зумовлює алергійних реакцій.
- Обирайте взуття з натуральної шкіри, аби нога дитини не пітніла, із твердою п'яткою і супінатором.
- Не одягайте на дитину багато одягу. Віддавайте перевагу зручним комплектам, в яких поєднуються натуральна підкладка та тепла штучна тканина зовні. Комбінезони та комплекти із зовнішньою мембранною тканиною стануть у пригоді за холодної зимової погоди.
- Пам'ятайте, що колір одягу впливає на поведінку та настрій дитини:
— червоний — збуджує, надихає і мобілізує сили;
— помаранчевий — бадьорить;

— жовтий — зміцнює нервову систему і стимулює діяльність мозку;
— зелений — розслаблює;
— блакитний — допомагає заспокоїтися і полегшує біль;

— рожевий — збуджує і заспокоює водночас;
— фіолетовий — допомагає реалізувати творчі здібності та подолати страх.

- Приділіть особливу увагу малюнку на тканині. Дитина зрадіє, якщо побачить на придбаній кофтині улюбленого зайчика або ведмежа. Ліпше, звісно, якщо малюнок буде геометричним або клаптиковим. Щоразу надягаючи кофтинку, дитина знаходитиме на такому малюнку все нові й нові предмети і явища.
Ознаки того, що дитина змерзла:

- помітне збліднення шкіри

-рожеві плями на шкірі обличчя, рук, вух
- зблідлі губи

- шкіра пальців рук і тильного боку кистей холодна і багряно-червона, часом синюшна 

-уповільнені та неточні рухи

- апатія, втома, відсутність бажання активно рухатися та гратися
- холодний піт.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! За зниження температури повітря нижче -4...-10 °С та збільшення швидкості руху повітря понад 2 м/с рухову активність дітей потрібно збільшувати. Прогулянки можна проводити за температури повітря не нижче -16 °С і швидкості руху повітря до 5 м/с. При цьому на дитині має бути 5 шарів одягу. Якщо під час прогулянки, за температури повітря +3...-3 °С і швидкості вітру не більше 5 м/с, вихователь проводить з дітьми рухливі ігри, на дітях має бути 3-4 шари одягу.

Якщо у Вас агресивна дитина

Досить часто батьки зіштовхуються з тим, що на їхню дорогоцінну дитину надходять скарги. «Ваш син б'ється». «Ваша дочка не вміє гратись з іншими дітьми». Батьки здивовано знизують плечима і думають: «Відкіля це? Ми його цьому не вчили». Проте, факт залишається фактом.
Агресивний характер поводження — уже як визначена форма взаємин дитини з іншими людьми, особливо з однолітками, говорить про порушення соціальних контактів з ними.
І знову треба задуматися: чому? Чи винуваті тільки глузування дітей або це пов'язано з невидимими зовні відносинами в родині? Що турбує дитину?
Як певна форма поводження, агресивність закріплюється тоді, коли маля не відчуває з боку батьків ні ніжності, ні любові і мріє хоч якимось способом залучити до себе увагу.
Якщо Ваша дитина агресивна, зайвий раз задумайтеся, чи дійсно все благополучно у Вас у родині!
Що ж робити в цьому випадку?
Насамперед знайти всі болючі точки в родині.
Нормалізувати сімейні відносини.
Ліквідувати всі агресивні форми поводження серед близьких, пам'ятаючи, що дитина, наслідуючи, бачить усе.
Приймати дитину, якою вона є, і любити її з усіма недоліками.
Щось вимагаючи від дитини, враховувати її можливості, а не те, як Вам хотілося б це бачити.
Спробувати погасити конфлікт ще в зародку, направляючи інтерес дитини в інше русло.
Дати зрозуміти дитині, що її люблять, навіть якщо в родині з'явилося немовля.
Навчити дитину спілкуванню з однолітками, приділяючи максимум уваги при надходженні в дитячому садку.
При агресивності дитини головне — не роз'яснювати, а запобігати бійок.
Пам'ятати, що і слово може ранити маля.
Розуміти дитину!
Коли немає видимих причин для агресії маляти, зверніться до психолога і психоневролога.
Любіть, любіть дитину! 
Не карати а мотивувати
Покарання породжує страх. Ми можемо так налякати дитину, що в результаті вона відразу ж перестане поводитися погано. Але це лише видимість того, що покарання спрацювало. Якщо уважно спостерігати за дитиною після покарання, ми можемо помітити, що вона намагається знайти способи, щоб звести рахунки зі своїми кривдниками. Вона може дражнити молодших сестер, братів або домашніх тварин, одержувати погані оцінки в школі, псувати свої або наші речі, тікати з будинку і забувати про свої домашні обов'язки. Цей перелік негативних реакцій на покарання можна продовжувати ще довго.
Караючи, ми підмінюємо внутрішній контроль дитини за своїм поводженням необхідністю контролю з боку інших людей. Дитина стає залежною від дорослого, одна присутність якого може викликати в ній страх. Покарання не робить ніякого впливу на розвиток навички відповідати за свої вчинки. Навпаки, караючи, ми встановлюємо такі норми поводження, при яких діти, що провинились, намагаються „вийти сухими з води”. А це ні в якій мірі не сприяє удосконаленню їх власних моральних принципів. Коли ми караємо, дитина стає або надто поступливою, або надто впертою, а часто і мстивою. Вона зосереджується на тому, щоб звести рахунки з тим, хто його покарав, і не думає про наслідки свого негативного поводження та про те, який урок необхідно витягти для себе.
Прямою протилежністю поводження, контрольованого впливовою особистістю, є самоконтроль, заснований на ціннісних орієнтаціях самої дитини. Дитина учиться відповідати за свої вчинки сама і поводиться так, як вважає за необхідне.
Покарання також несе в собі й інші побічні ефекти. Це заниження почуття власного достоїнства, або поводження продиктоване почуттям страху; це змішане почуття образи, нанесеної вам людиною, на любов якого ви розраховували; це зміцнення віри в те, що діяти з позиції сили – єдиний спосіб домогтися того, чого хочеш. Крім того, покарання робить дитину недовірливою і спонукує ховати свої помилки.
Чому ми вирішуємо покарати свою дитину? Чи робимо ми це зі зла або від образи, бажаючи помститися чи почуваючи свою безпорадність? Нам варто зупинитися, заспокоїтися і постаратися переосмислити нашу реакцію. Давайте запитаємо себе: «Так чому ж насправді я хочу навчити свою дитину прямо зараз?»

Загальні поради

1. Якщо ви бажаєте здоров’я своїм дітям, необхідно побудувати весь побут у сім’ї за принципами здорового способу життя:     

·         живіть у певному режимі праці, відпочинку , харчування, с саме: вчасно лягайте спати, харчуйтеся;

·         починайте день з посмішки та фіззарядки;

·         облиште курити, вживати алкоголь при дитині;

·         залишайте за порогом дому роздратованість цінами, урядом, керівниками і підлеглими, невдачами і поганим самопочуттям, бо все це непомітно передається членам вашої родини. Відбувається поступове накопичення стресової енергії, яка виснажує нервову систему , порушує роботу всіх систем організму, знижує його захисні функції;

·         не ставайте рабами телевізора, особливо у вихідні. Знаходьте час для спілкування з природою. Це допоможе відновити нервову систему, підвищити імунітет. Пам’ятайте, що вигляд хворобливої людини пробиває біоенергетичний та психологічний захист інших;

·         дуже добре, якщо ви захоплюєтеся спортом, це допоможе залучити до здорового способу життя і дитину;

·         пам’ятайте, що всі ваші звички – це не більш ніж стереотипи, що створюють оманливе відчуття комфорту. Ваші нові звички, для набуття яких потрібні вольові зусилля, принесуть вам і вашим дітям щастя повнокровного, здорового життя, подарують комплекс нових відчуттів.

2. Якщо ви бажаєте бачити вашу дитину працьовитою ( а лише це дає змогу реалізувати себе в житті і претендувати на успіх), то:

·         ніколи не позбавляйте своїх дітей участі у сімейній праці. Це не тільки виховує навички, а й формує звичку робити щось у сім’ї і для сім’ї;

·         ніколи не говоріть погано про наслідки діяльності дитини, прогнозуйте результат. Страх невдачі не повинен обмежувати творчість  та ініціативу;

·         ніколи не виносьте „сміття з хати”;

·         не поділяйте працю в сім’ї на „жіночу” і „чоловічу”. У цьому запорука виховання почуття обов’язку стосовно будь-якої праці, необхідність якої висуває життя.

3. Якщо ви хочете бачити своїх дітей здатними збудувати міцну сім’ю, бути щасливим у ній, подарувати вам вдячних і культурних онуків, то:

·         будьте витриманими та спокійними у родинному колі, зберігайте доброзичливий, інтелігентний тон спілкування;

·         приділяйте своїм дітям максимум уваги у вільний від роботи час,  співпереживайте разом з ними створюйте атмосферу абсолютної єдності інтересів у сім’ї;

·         з підкресленою повагою ставтеся до дружини (чоловіка) , постійно підносячи в очах  своїх дітей культ жінки, матері ( батька – глави сім’ї, добувача). Уникайте суперечок, конфліктів, скандалів, навіть критики в присутності дітей;

·         обов’язково проводьте сімейні свята – це психологічне обґрунтування сім’ї як джерела єдності й радості!

4. Якщо ви хочете бачити своїх дітей культурно розвиненими особистостями, то:

·         не пошкодуйте часу, коштів для спільного культурного відпочинку зі своїми дітьми. Людина багата насамперед у своїй емоційній сфері. Не збіднюйте життя обмеженням матеріальних та фізіологічних потреб, адже життя дається лише один раз;

·         цікавтеся успіхами дитини в образотворчому мистецтві, хореографії, співах;

·         було б непогано, якби у дитини з’явилося хобі. Дуже добре, якщо захоплення дитини успадковується від батьків, тоді ваш сини або донька – назавжди ваш друг і спільник, а ви для них – високий авторитет.

5. Якщо ви НЕ бажаєте бачити своїх дітей  безпринципними, то: в жодному разі не дозволяйте собі займатися в присутності ваших дітей плітками, критиканством на адресу своїх родичів, знайомих, вчителів.  Звичайно, ілюзії небезпечні, однак зневіра у людях – страшніше, бо ілюзії нас підводять іноді, а зневіра отруює життя щохвилини. Особливо неприпустиме розвінчування учителя, який з усіма своїми недоліками намагається навчити хорошого. Якщо батьки навіюють своїй дитині недовіру до вчителя, дитина робитиме протилежні висновки навіть із того, що є правильним з усіх точок зору. 

Таким чином, вся система виховання в сім’ї повинна будуватись лише за двома принципами:

·         Ваш власний стиль і поведінка мають відповідати вашому ідеалу у вихованні.

·         Відповідно до вашого ідеалу ви повинні забезпечувати такі умови, за яких різні види корисної діяльності поступово сформують особистість з вашої дитини.

Поради батькам з правового виховання

Якими діти народжуються – ні від кого не залежить, але в наших силах зробити їх хорошими через правильне виховання.  Плутарх

Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини. Саме вона має виконувати головне завдання – забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку юного покоління.
Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття.
Законом України «Про освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.
Від сім’ї починається шлях дитини до пізнання світу, свого становлення як особистості, шлях до шкільного навчання.
Життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад.

Якщо:
•   Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;
•   Дитину висміюють, вона стає замкнутою;
•   Дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;
•   Дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;
•   Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;
•   Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;
•    Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;
•   Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;
•    Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;
•    Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

 Діти в суспільстві найбільш вразливі.

Діти, права яких порушуються часто стають соціально і психологічно дезадаптованими.

Пам’ятка  для батьків

1. Ніколи не займайтесь „виховною роботою” у поганому настрої.

2. Чітко визначте, що ви хочете від дитини ( і поясніть це їй), а також дізнайтесь, що вона думає з цього приводу.

3. Надайте дитині самостійність, не контролюйте кожен її крок.

4. Не підказуйте готового рішення, а показуйте можливі шляхи до нього і розглядайте з дитиною її правильні і неправильні, доцільні і недоцільні кроки до мети.

5. Не пропустіть моменту, коли досягнуто перші успіхи. Відмітьте їх.

6. Вкажіть дитині на допущену помилку, щоб вона осмислила її.

7. Оцінюйте вчинок, а не особистість. Пам’ятайте: сутність людини і її окремі вчинки – не одне й те саме.

8. Дайте дитині відчути (посміхніться, доторкніться), що співчуваєте їй, вірите в неї, не зважаючи на помилку.

9. Виховання – це наступність дій.

10. Вихователь повинен бути твердим, але добрим.

Ви повинні знати

1.  З ким приятелює ваша дитина.

2. Де проводить вільний час.

3. Чи не пропускає занять у школі.

4. У якому вигляді або стані повертається додому.

Не дозволяйте дітям

1. Йти з дому на довгий час.

2. Ночувати у малознайомих для вас осіб.

3. Залишатися надовго вдома без нагляду дорослих, родичів на тривалий час вашої відпустки.

4. Знаходитися пізно ввечері і вночі на вулиці, де вони можуть стати жертвою насильницьких дій дорослих.

5. Носити чужий одяг.

6. Зберігати чужі речі.

Ви зобов’язані помітити і відреагувати, коли

- в домі з’явилися чужі речі (виясніть, чиї вони);

- в домі є запах паленої трави або синтетичних речовин (це може свідчити   про куріння сигарет із наркотичними речовинами);

- в домі з’явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку (виясніть, хто і з якою метою їх використовує);

- в домі надто часто є запах засобів побутової хімії – розчинників, ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які викликають стан одурманювання);

- відбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки дітей: порушилася координація рухів, підвищилася збудженість або в’ялість

Така форма роботи дає можливість батькам більше контролювати та розуміти своїх дітей, розуміти їхнє життя; підвищує правову освіту батьків, допомагає їм правильно виховувати своїх дітей.

Кілька коротких правил

1.Показуйте  дитині , що її люблять такою, якою вона є , а не за якісь досягнення.

2.Не можна ніколи (навіть у пориві гніву)говорити дитині ,що вона гірша за інших.

3.Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які  її запитання.

4.Намагайтесь щодня знаходити час ,щоб побути наодинці зі своєю дитиною.

5.Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками ,але й із     дорослими.

6.Не соромтесь підкреслювати,що ви пишаєтеся своїм малюком.

7.Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.

8.Завжди говоріть  дитині правду ,навіть коли вам це невигідно.

9.Оцінюйте тільки вчинки,а не її саму.

10.Не домагайтеся успіху силою . Примус – найгірший варіант морального виховання.

 11.Визнайте право дитини на помилку.

12.Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів.

13.Дитина ставиться до себе так , як ставляться до неї дорослі.

14.І взагалі  ,хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте ,як її виховувати.

Рекомендації батькам гіперактивних дітей
•    У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку ,коли вона цього заслужила ,підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.

•   Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».

•   Говоріть стримано,спокійно  і м’яко.

•    Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу,щоб вона могла його завершити.

•    Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
•    Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.

•    Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня . Час прийму їжі,виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати  цьому розпорядкові.

 •    Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах ,на ринках ,у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.

•    Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних , гучних приятелів. Оберігайте дитину від стомлення,оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання, гіперактивності. Давайте дитині можливість витрачати  надлишкову  енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі .

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей  
   У роботі з дітьми з тривожністю необхідно:

• Постійно  підбадьорювати ,заохочувати  демонструвати  впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
•    Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності,уміння правильно  оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач,не боятися помилок,використовувати їх для розвитку діяльності;
•Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

•   Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;
•   Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками , розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися ,знімати напругу за допомогою рухливих ігор,музики ,спортивних вправ ;допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як  характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і  на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.

•    Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки,поставтеся до неї,до її обурення з розумінням і повагою:допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

•    Тільки тоді,коли емоції згаснуть,розкажіть дитині про те,як ви переживали,коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.

•    Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування,терпимо його доти,доки воно не вибухне,як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так,щоб не принизити дитину,не звинуватити,а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки 
•    Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

•    Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

•    Заохочуйте  в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
•    Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:
•    Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
•    Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
•    Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

•    Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.
•    Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Принципи спілкування з агресивними дітьми:
•    Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
•    Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
•    Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.

•    Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

Поради батькам конфліктних дітей

•    Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати  дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.
•    Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.